Розділ 4

Розділ 4

Дорога була дуже поганою, горбистою і давно не їждженою. Чорна карета, яка здавалася Айлі будинком на колесах, аж такою великою вона була, насправді виявилася знаряддям тортур, якщо сидіти зверху на козлах. Старий лісовий тракт був побитий часом і дощами, а велетенські колеса, оббиті залізом, то й діло втрапляли у глибокі ями, від чого карету підкидало, і кожен такий удар болісно віддавався у сідницях і хребті дівчини.

Айла вчепилася побілілими пальцями у дерев’яний поручень перед собою, намагаючись не злетіти під копита коней. Холодний вітер бив в обличчя, пробираючись під тонкий, смердючий плащ, який дав їй Варг.

Поруч із нею сидів Брон, немолодий перевертень, згорблений і закутаний у тьмяний сірий кожух. Він мовчки керував четвіркою могутніх вороних коней і за першу годину шляху він не зронив ані слова, тільки іноді цмокав язиком на тварин.

Айла намагалася відволіктися від болю в спині та страху, розглядаючи похмурий ліс, але думки постійно поверталися до її незавидної долі. Вагітна, самотня, серед чудовиськ… Вона мимоволі важко зітхнула. Раз, другий.

— Якщо будеш так зітхати, злякаєш мені коней, — раптом проскрипів Брон.

Айла здригнулася від несподіванки. Вона вже думала, що він німий.

— Вибачте, — прошепотіла дівчина. — Просто дорога дуже важка.

Брон скосив на неї око. Його обличчя було пооране глибокими зморшками, а в сивому волоссі заплуталося сухе листя.

— Дорога як дорога, — буркнув він, відвертаючись і знову дивлячись на коней. — Бували й гірші. Ти звідки така взялася, дівко? Не схожа ти на лісову бродяжку. Руки ніжні, шкіра чиста, говориш гарно, а не лаєшся, як хвойди.

Він питав не тому, що йому було цікаво. Просто монотонний стукіт копит заколисував, а ця жінка поруч трохи дратувала його своїм мовчазним нервуванням. Краще вже хай говорить, ніж сопе та гірко зітхає під вухом.

— Я з Верема, — тихо відповіла Айла. — Це село за Чорним лісом, біля річки.

— Знаю таке, — кивнув Брон. — Багате село. Млинів багато, гарне жито там росте. Чого ж тебе поперло в ліс на ніч дивлячись? Втекла від чоловіка? Що, він бив тебе?

Айла опустила очі, роздивляючись свої брудні пальці.

— Мене вигнали, — промовила вона ледь чутно. — Батько сказав, що я принесла ганьбу в дім. І що він не годуватиме зайвий рот від якогось приблуди.

Брон гмикнув, стьобнувши віжками коней.

— Вагітна, значить. Ну, діло молоде. А хто ж батько дитини? Чого він не заступився?

— Я не знаю, хто батько, — Айла відчула, як щоки заливає сором. Це була найстрашніша й найдивніша частина її історії, в яку ніхто не вірив.

Візник розреготався. Сміх у нього був каркаючий і неприємний.

— Не знаєш? Оце так! Що ж, буває, перепила горілки на святі врожаю? Чи в темряві сінника всі хлопці однакові?

— Я не пила! — вигукнула Айла з болем у голосі. — І я ні з ким не була! Присягаюся! Я незаймана! Ну, була… Чи є...

Брон замовк, здивовано глянувши на неї. В голосі дівчини було стільки відчаю, що сміятися перехотілося.

— Брешеш, — сказав він, але вже спокійніше. — Діти з повітря не беруться.

— Я не брешу, — по щоках Айли покотилися сльози, і вона витерла їх рукавом. — Це сталося два місяці тому. Я лягла спати у своїй кімнаті, і двері були замкнені. Якраз приїхала з роботи. Я в місті працюю в однієї цілительки помічницею, бо в мене є невеликий магічний хист до зцілення. Їжджу в місто щодня зранку диліжансом, а ввечері повертаюся. І тої ночі заснула міцно, і мені наснився сон… Дивний сон. Ніби я в лісі, і до мене прийшов великий і теплий звір, схожий на вовка. Він не був страшним, бо обіймав мене, і мені було так добре, так спокійно… А вранці я прокинулася, і навіть сон добре не пам'ятала. Так, уривками. І на тілі не було жодних слідів, але через місяць знахарка сказала, що я понесла. Вона побачила якимось їхнім зором, спеціальним. Пропонувала за гроші позбутися цієї дитини… Але ж як же так можна? Вона ж уже жива в мені?! Це ж дитинка!

Вона замовкла, шморгаючи носом.

— От, батько тоді бив мене, вимагав ім’я чоловіка, який мене збезчестив. А мама плакала. А потім священик сказав, що я ношу дитя демона, і мене треба спалити або вигнати. Батько змилостивився і просто виставив за поріг. Я йшла до тітки в сусіднє місто, думала, може, вона мене не прожене… Але заблукала… І сонце вже сіло...

Брон помовчав. Він більше не сміявся. Його старі руки міцніше стиснули віжки.

— Менше патякай про той сон, дівчино, — буркнув він суворо. — Особливо при Королі Альфі. Йому такі казки не сподобаються. А тепер міцно тримайся, зараз буде спуск.

Айла кивнула, витираючи сльози. Вона й сама не знала, навіщо розповіла все це старому вовкові. Але їй стало трохи легше, бо хоч хтось її вислухав, не вдаривши…

А от Брон подумав, що два місяці тому була Ніч Кривавого Місяця, а це означало… Далі він заборонив собі про це думати і взагалі згадувати, бо не його це справа. Менше знаєш, довше у світі проживеш…