Розділ 3

Розділ 3

— Вставай. Сонце вже високо!

Грубий поштовх у бік змусив Айлу розплющити очі. Вона різко сіла, хапаючи ротом повітря. Над нею стояв Варг і дивився на неї з відразою та зневагою, як дивляться на бродячого пса.

— Трафт здох, тож тепер робота на тобі, — кинув він, відходячи. — Ворушися. Нам треба виїхати за пів години. Король хоче вмитися, то йди за водою.

Айла, щулячись від ранкового холоду, підвелася. Її тіло затекло після ночівлі на сирій землі, але вона не сміла жалітися. Вчора вона багато працювала: готувала м'ясо, яке дали їй перевертні, потім чистила казан під хтивими поглядами чоловіків та слухала двозначні насмішки Варга. Вона страшенно втомилася і заснула вже під ранок.

Табір навколо майже згорнули. Чоловіки працювали мовчки й злагоджено. Біля погаслого вогнища стояв велетень Раск, який був найвищим і найкремезнішим з усіх перевертнів. Здоровань жував шматок в’яленого м’яса, і його маленькі очиці свердлили фігуру Айли. У цьому погляді було щось неприємне й голодне, неначе він роздумував над тим, чи можна з'їсти й дівчину. Цей перевертень, здавалося, був завжди голодний. Він зробив крок у її бік, витираючи жирні пальці об штани.

— А ти нічого така, фігуриста, — прохрипів він, шкірячись. — І краще за Трафта готуєш м'ясо. Агов, мала, може, допомогти тобі принести води? Відра важкі, а я гарно вмію носити воду. І дещо інше я теж вмію гарно робити, — він раптом зробив непристойний жест стегнами.

Айла відсахнулася, відступивши на кілька кроків і брязнувши порожніми відрами, з якими якраз ішла до невеликого лісового озера поруч. Але раптом між ними виріс худий високий Руне. Він навіть не подивився на Айлу, просто спокійно став перед напарником.

— Забудь, Раску, — кинув він сухо. — Вона вагітна.

Велетень скривився, наче з’їв щось кисле.

— І що? Це навіть цікавіше...

— Це Закон, тупий ти виродку, — голос Руне став злий і навіть трохи втомлений, напевно, він постійно пояснював здорованю елементарні речі. — Ми не чіпаємо тих, хто носить життя. Навіть якщо це людське поріддя. Альфа здере з тебе шкуру, якщо відчує на ній твій запах. Ти хочеш перевірити, чи гострі в Ейнара кігті та зуби?

Раск сплюнув під ноги, змірявши Айлу розчарованим поглядом.

— Тьху. Пощастило тобі, дівко. Ходиш під захистом Місяця, сама того не знаючи.

Він розвернувся і пішов до коней, бурмочучи прокльони. Айла видихнула. Вона не все зрозуміла, але усвідомила головне: дитина, яку вона носила, була її єдиним захистом серед цих чудовиськ.

Варг, котрий із цікавістю спостерігав за цією сценою, гаркнув на Айлу:

— Неси воду. І швидко. Ми поспішаємо!

Коли вона повернулася від озера, хитаючись від ваги повних відер, то побачила, що двері чорної карети відчинені. Якраз тоді, коли Айла ставила воду біля коліс, із карети почали виходити й пасажири. Першою з'явилася вже знайома дівчині красуня Ішкарра. Вона гидливо підібрала поділ розкішної сукні, проходячи повз Айлу, і навіть не глянула на неї, наче дівчина була порожнім місцем.

— Постав тут, — кинула вона зі злістю, відвернувшись. — І відійди. Не плутайся під ногами, замазуро.

А слідом за нею вийшов Ейнар, той, хто з усієї зграї лякав Айлу найбільше. Король Альфа.

При світлі дня він виглядав ще гірше, ніж уночі. Бліда, майже прозора шкіра, запалі щоки, чорні кола під очима, що нагадували синці... Чоловік спускався сходами важко, тримаючись за бічний поручень, здавалося, кожен рух завдає йому страшного болю. Але він тримав спину рівно, з тією жорсткою і зверхньою величчю, яка змушувала інших схиляти голови.

Він став на траву і глибоко вдихнув.

Айла завмерла, притиснувшись спиною до стінки карети. Вона сподівалася, що він її не помітить, але вітер, як назло, якраз дмухнув у його бік.

І тут Ейнар здригнувся, наче його вдарили. Його ніздрі розширилися. Альфа різко повернув голову, і його очі, схожі на дві розплавлені і божевільні плями золота, миттєво знайшли її. І в цьому погляді не було ані краплі тепла чи цікавості. Ох, зовсім навпаки, там вгадувався тільки дикий і лютий голод, змішаний із ненавистю...

Він відчував її солодкий і п'янкий аромат життя, котий дражнив його, обіцяючи полегшення від вічного болю. Короля шалено тягнуло до неї, він відчув це ще вчора, коли вперше побачив цю бродяжку. І він ненавидів себе за цю слабкість.

— Ейнаре, — Ішкарра помітила, як напружилися його плечі. Вона миттєво опинилася поруч, зазираючи йому в очі з тривогою. — Тобі зле? Скажи, що тобі потрібно, і ми все принесемо! Ця хвойда дратує тебе? Я накажу їй ніколи не з'являтися тобі на очі. Ось вода, ти хотів вмитися! — жінка вказала на відра. — І поїдемо. Вже давно час.

Король повільно видихнув, із силою стискаючи кулаки, щоб вгамувати тремтіння рук. Він змусив себе відвести погляд від Айли, хоча це коштувало йому титанічних зусиль. Обличчя Альфи знову затягнулося кам’яною маскою байдужості, і він схилився над відрами, а Ішкарра почала зливати йому воду на руки з кухля.

— Ця дівчина, — запитав він глухо, витираючи вродливе обличчя рушником, який тримала напоготові Ішкарра. — Її нагодували?

— Навіщо тобі про це думати? — роздратовано фиркнула жінка. — Вона лише заміна Трафту. Хай радіє, що ми її не прогнали без’язикою. Думаю, якісь недоїдки лишилися й для неї.