Розділ 27. Король сердиться

Розділ 27. Король сердиться

– Ви? — запитала дівчина перелякано. — Але як ви тут опинилися? Навіщо?

Сама ж гарячково думала, чи бачив її король майже оголену, в одній білизні, коли вона вилізла з-під ковдри й довго мучилася з тою сукнею, поки одягнула? Чи запідозрив щось? Чи зрозумів, що вона хоче… е-е-е… побродити по королівському замку? І коли ж з'явився? Наче щойно не було його масивної постаті в кутку. А от зараз уже є. Напевно, використав магію, яка може переносити з одного місця в інше…

— Не подумай, що я тут із жалю, — сказав він нарешті з холодною твердістю у голосі, ігноруючи її запитання. — Я не той, хто буде гладити тебе по голові чи витирати сльози. Але винні будуть покарані.

Марія мовчала. Чомусь її охопила повна апатія, адже такі слова ранили своєю бездушністю. Її вже не цікавило, навіщо він тут. Їй було все одно.

— Я прийшов тому, що хтось наважився зазіхнути на моє рішення. На мій вибір, — король різко підвівся. Його фігура майже торкнулася купола магічного полога. — Я вирішив, що дочекаюся народження цієї дитини. І тепер хтось зазіхнув на моє! Вирішив вставити палки в колеса. Мене це дратує.

Марія продовжувала мовчати. Її погляд блукав по кімнаті, аби тільки не дивитися на цього жорстокого і байдужого чоловіка.

— Не думай, що це щось змінює. Ти залишаєшся рабинею, хай я і назвав тебе нареченою. Тепер ти будеш під цілодобовою охороною. Приставлю до тебе мага, який перевірятиме їжу й напої. І це не через тебе, а через дитину. Вона — єдина причина, чому я змирився з цим дурним пророцтвом.

Його слова падали важкими каменюками і неприємно краяли серце. Вона раптом стрепенулася, згадавши одну річ.

— Фрела, моя служниця. Кажуть, вона у в'язниці. З нею все добре? — спитала дівчина стурбовано.

— Вона одна з підозрюваних, — відрізав король. — Мої кати виб’ють з неї всю правду.

— Але вона врятувала мене! Вчасно покликала на допомогу! — скрикнула дівчина, благально глянула на Рідана. — Чи можна її відпустити? Я впевнена, що вона не винна! І дівчина теж їла виноград! Правда, невідомо, чому не отруїлася так, як я…

— Теж їла виноград? — здивувався король і задумався.

— Вашу… Вашу фаворитку, можливо, я дратую, — наважилася дівчина озвучити свої підозри, але не виказуючи, звідки знає про коханку короля, не хотіла підставляти Фрелу. — Чи могла вона отруїти виноград?

Король роздратувався, поглянув неприємним поглядом.

— До чого тут Аграрва? Не мели дурниць! Така отрута заборонена в королівстві. Доступ до неї мають одиниці, тільки маги та цілителі найвищого рівня! Але… гм. Треба добре подумати.

Король наблизився, зупинився зовсім поруч, поглянув на Марію зверху вниз.

— Ти вижила після смертельної дози, — сказав він задумливо. — Значить, сильніша, ніж здавалася. В тобі приховано чимало сюрпризів.

Марія опустила погляд, не бажаючи дивитися в ідеальне обличчя короля.

— Мені байдуже, що ви думаєте про мене. Я прошу вас за Фрелу. Благаю. Відпустіть її. Поверніть знову до мене. Ось і все, що я прошу, — її голос був ледь чутним, але твердим.

Марія зненацька згадала, як її тягнули на страту у форті, як байдуже мер Арсольд вирішив просто знищити підозрілу особу, й мурашки жаху пробіглися по шкірі. Тут, у цьому жахливому світі, зовсім не цінують життя людей, і над Фрелою нависла смертельна небезпека.

— Я робитиму все, що ви накажете. Будь ласка, не чіпайте мою служницю. Я впевнена, що вона не винна. Відчуваю це…

Його Величність нічого не відповів. Марія побачила, як він знову йде до вікна, а потім постать короля розтанула в повітрі. Ось тут він щойно був, а ось його вже немає. Лише легкий пряний запах чоловіка ще залишався у кімнаті.

Марія зітхнула. Знову прилягла на ліжко, притискаючи руку до живота. Чомусь здавалося, що те маленьке життя всередині неї зараз теж хвилюється.

— Не хвилюйся, — прошепотіла дівчина до дитини всередині себе. — Ми зробили для Фрели все, що змогли. Не від нас залежать рішення в цьому королівстві. Добре, що ми самі з тобою вижили. Тепер будемо дуже обережними. Я охоронятиму тебе.

Дівчина ще трошки полежала, а потім рішуче підвелася на ноги. Треба діяти далі, як запланувала, тобто, трохи розвідати тут, у палаці. Цю цілительську кімнату, ніби не охороняють. Принаймні, за дверима, коли визирнула обережно, дівчина не помітила охоронців. Це було дивно, але хто їх знає, цих падіранців. У них дивні уявлення про загрози та безпеку. Може, так і треба.