Розділ 26. Під пологом зцілення

Розділ 25. Під пологом зцілення

Марія не відразу зрозуміла, де вона. Розплющила очі й побачила навколо себе сяйво. Але якесь цупке, матеріальне. Неначе великий і широкий тюль було натягнуто над нею мерехтливим пологом.

“Магія, — подумала вона. — Я не вдома. У тому чортовому світі, де мене отруїли виноградом. Значить, я не померла. Мене вилікували. Чи лікують. Ну, сподіваюся, що так і є. Гм, а може, у них тут такий вигляд має смерть і потойбічне життя?”

Думки були короткі, уривчасті, рухалися в голові повільно, знехотя, сонно, але спати, як не дивно, не хотілося.

“Дитина! — раптом подумала дівчина. — Чи жива вона?”. Марію накрив переляк, і вона прислухалася до себе. Потім полегшено видихнула. Якимось чином збагнула, що дитина жива, і дуже зраділа. Це дитя було своє, рідне, на відміну від батька дитини, короля Рідана, який не хотів чомусь цієї дитини.

Лежачи в напівтемряві, під блідим сяйвом магічного полога, що тихо тремтів над її тілом, наче велетенська павутина, Марія вже чітко усвідомила, що жива. Згадала раптом обличчя якихось людей, які бачила чи то в маренні, чи то уві сні.

Нею опікувалися, згадала дівчина, старі й мовчазні маги-цілителі. Кращі у всьому королівстві, як вона зрозуміла тоді. І кожен із них клав руки на її лоба, живіт, ноги та руки, нашіптував якісь слова, переливав у неї тепло, магію, силу і забирав отруту по краплиночці.

— Вона повинна вижити, — говорив один із них, хрипко й уривчасто. — Дитина неушкоджена. Завдяки цілительному пологу, під який ми її одразу ж помістили, а також завдяки тому, що служниця одразу покликала на допомогу.

— Так, — відповів другий маг. — Саме вона першою кинулася за допомогою, кричала тоді до охорони, щоб швидше несли сюди, в Каплицю Зцілення. Але все одно вона під підозрою. І тепер сидить у в’язниці. Король думає, що це вона піднесла отруту…

Все це згадувалося Марії зараз, як у тумані, але дівчина захвилювалася: Фрела у в'язниці! Але ж служниця якраз навпаки, врятувала її! Слід попросити когось відпустити дівчину! Вона не винна! Ага, кого попросити? Короля, звичайно. Чи погодиться він?

Пізніше прийшла мила й добра помічниця цілителя й повідомила, що життю Марії та дитини вже нічого не загрожує. Але новина про те, що з часу отруєння минуло аж три дні, приголомшила дівчину. Помічниця сказала також, що Марія знаходитиметься під магічним пологом ще два дні, а потім знову повернеться до своєї кімнати… Марія кивала, їла принесену їжу, пила лікарські настоянки й багато роздумувала, що ж робити далі.

А коли наступила ніч, дівчина вирішила ризикнути й зробити те, що давно планувала. Її тіло було незграбне, важке, наче з каменю, руки не слухалися, бо давалося взнаки довге лежання й хвороба від отрути. Вона обережно сіла на ліжку, а потім підвелася на ноги. На стільці поруч лежав одяг: нова сукня, біла й проста, без усіляких прикрас.

Марія вдягла її. Це зайняло багато часу й сил. Дівчина сіла знову на ліжко, щоб заспокоїти дихання. Все-таки вона переоцінила свої сили — невідомо, чи зможе нині нормально ходити, організм явно ще не в нормі.

“Очевидно, що втекти мені сьогодні не вдасться, сил не вистачає, — скептично подумала вона, — але побродити по замку і вивідати, де які знаходяться двері, входи й виходи, — це просто необхідно. Ех, шкода, що я не можу вільно пересуватися палацом. Уже щось би вигадала й утекла. Через два дні мене запроторять у ту мою брудну кімнатку, і я знову стану полонянкою. А зараз хоч є шанс розвідати план королівського палацу. Наскільки я бачила, охоронців біля дверей немає. Ну, принаймні, спробую. Сподіваюсь, не заблукаю. Кріпися, Маріє!” — наказала вона сама собі.

Дівчина вже хотіла піднятися на ноги, як раптом щось відчула. Легкий повів вітру? Скрип? Чуже дихання? Вона зиркнула вглиб напівтемної кімнати й побачила.

У тіні біля вікна, розвалившись у кріслі, сидів король Рідан...