Розділ 23. Сніданок з королем

Розділ 23. Сніданок з королем

Король сьогодні, як не дивно, відмовився від свого традиційного чорного вбрання і був у білих шатах, із розпущеним по плечах темним волоссям. Він був... прекрасний. Такий вродливий, що аж сліпив очі. Марія ніколи не бачила таких вродливих людей, хіба що у фільмах про кохання. Але його краса була злою і холодною.

— Сідай, — наказав він, коли Марію підвели до нього ближче. Навіть не глянув у її бік. — Година почалася.

Марія сіла навпроти. Слуги безмовно підносили страви. Король мовчав, жував, дивився лише у свої тарілки або по сторонах, складалося враження, що спеціально не хоче дивитися на дівчину. Але тиша, яку порушували інколи брязкіт посуду чи тихий шепіт слуг за плечима, була дуже напруженою. Очевидно, король чекав, поки слуги розставлять всю їжу і зникнуть.

Коли останній із них зачинив за собою двері, тоді король відклав виделку та ніж, відкинувся на спинку стільця, пронизливо глянув на Марію, яка так і не наважилася взяти виделку в руки, і спитав:

— Кажуть, що у твоєму світі виховують жінок мовчазними. Спочатку ти мовчала, але твої слова вчора у парку мене роздратували. І не лише слова. Цікаво, чи це правда? Невже й у себе там ти теж опальна рабиня, яка не слухається господаря? Чи ти просто занадто дурна, щоби говорити?

Марія витримала паузу. Потім повільно підвела погляд і подивилась йому просто у вічі. Вона виважувала кожне слово, намагалася не сказати зайвого, тримати себе гордо і незалежно, хоча всередині все тремтіло від обурення. Так і хотілося вдарити виделкою цього самозакоханого типа просто в його ідеальне обличчя.

— У моєму світі немає рабства. Принаймні там, де живу я. А щодо мовчання, то ти сплутав поняття мовчання і покірності. Можливо, у вашому світі мовчання є слабкістю. У моєму ж воно дуже часто асоціюється з витримкою.

Чоловік примружився. Виделка в його руці, яку він знову взяв до рук, завмерла в повітрі.

— Гм. Говориш ти краще, ніж виглядаєш. Дарма ти не вдягнула вуаль, — кинув він. — Твій вигляд псує мені апетит… не люблю негарних людей…

— І все ж, чомусь, сюди, на сніданок із королем, привели саме мене, — промовила вона майже з усмішкою, мимохіть дратуючи цим чоловіка, — а не когось вродливішого. Краса — дуже відносна і скороминуща річ. Мені теж не приносить задоволення споглядати твою ідеальну вродливість.

Це, очевидно, зачепило його гордість. Він скрипнув зубами, але… не сказав нічого. Дивно, але король просто промовчав. Він почав їсти, і Марія подумала, що теж варто поїсти справді вишуканих страв. Адже пахло дуже смачно. А останнім часом її готували дуже погано, і слід було насититися — і задля себе, і задля дитини.

Сніданок далі проходив мовчки. Лише стук столових приборів об посуд порушував тишу між ними. Через деякий час, напевно, вже наприкінці виділеної королем для Марії години, повернулися слуги. Коли вони делікатно і ненав’язливо почали збирати тарілки, Марія раптом наважилася озвучити те, про що думала останні кілька хвилин.

— Я… маю одне прохання, — сказала вона тихо, але твердо, не відриваючи погляду від короля. — Можна... я сама оберу собі служницю?

Король підняв брову, презирливо глипнув.

— Невже ти вже почуваєшся тут господинею?

— Ні, — відповіла вона. — Але я мушу бодай із кимось говорити у цьому замку. Та жінка, котра приходить, або увесь час мовчить, або традиційно ображає мене. Мені це набридло. І якщо ви справді хочете, щоб я не збожеволіла, дайте мені хоча б це.

— І кого ти хочеш?

— Фрелу, — промовила Марія. — Дівчина приходила до мене, коли служниця, її тітка, хворіла. Вона здається дівчина чесна і працьовита. І не дивиться на мене, як на щось брудне.

Король замислився. Він дивився на Марію довго, не відриваючи погляду, здавалося, що він загіпнотизований і просто не може відвести очей від її обличчя. Марії стало аж ніяково. А потім раптом він кивнув:

— Гаразд. Але тільки тому, що це не має для мене жодного значення. Мені байдуже, яка служниця знаходиться біля тебе.

Марія кивнула і ввічливо подякувала. Підвелась і в супроводі охоронців пішла до своєї кімнати. Вона не помітила дивного і задумливого погляду, яким проводжав її король, аж поки вона не зникла за дверима…