Розділ 22. Бути сильною важко

Розділ 22. Бути сильною важко 

— Це все дурні вигадки! — обурився король. — Досить того, що прозвучало моє слово!

Не хотів він цілувати дівчину, яку щойно назвав нареченою. Напевно, гидувався. Він зі злістю розвернувся й пішов геть. Одразу ж до нього підбігла та красуня із ненависним поглядом, яку зауважила Марія, і пішла поруч. Всі придворні, стиха перемовляючись, потягнулися за ними, а Марія залишилася поруч із жерцем. Двоє охоронців уже прямували до неї, щоб відвести до покоїв.

— Будь сильною і сміливою, дівчинко, — поглянув на неї Верховний Жрець. — Не король Рідан вирішував твою долю, і навіть не я, а самі боги обрали тебе для порятунку нашого світу. Розумію, бути сильною важко, але ти мусиш...

— Але я цього зовсім не хотіла, — зітхнула Марія. — Я хочу повернутися назад, до себе додому, і зовсім не бажаю бути вагітною від такого жорстокого й злого чоловіка, — поглянула вона вслід королю та його ескорту. — Чи можна мені повернутися якось, і щоб цього всього не було?

— На жаль, ні, — зітхнув Верховний Жрець. — Твоя доля тісно пов’язана із нашим світом, і я нічого не можу зробити, — він розвів руками, щиро посміхнувся дівчині і теж пішов услід за королем, а Марію охоронці повели геть.

На ранок, коли Марія щойно розплющила очі, замок до її покою забрязкав. Дівчина якраз здивовано роздумувала над тим, що дивно почуває себе у цьому світі, бо з того моменту, коли вона тут з’явилася, її зовсім перестало нудити. Проте відносна приємність ранку миттю зникла, коли на порозі з’явилася стара служниця, Гербена, про яку Марія вже й встигла забути. Адже кілька днів із Фрелою були і приємні у спілкуванні, і вона багато нового дізналася, але зовсім забула, що служниця лише підмінює на певний час свою тітку.

— Ну, що лежиш, як зачарована? — голос у старої був різкий, неприємно різонув слух. — Король наказав, щоб ти була готова до сніданку. Швидко одягайся!

Марія промовчала, не почала сперечатися із цією жінкою. Адже було зрозуміло, що нічого нового вона не почує, лише образи, гидкі слова, тільки ще більше зіпсує собі ранок. Стара почала допомагати Марії одягатися у нову сукню, яку принесла із собою. Вона не була такою пишною, як вчорашня, але й не такою непристойною, яку Марія носила останнім часом.

— У тебе обличчя, як у жаби, — сказала стара, допомагаючи затягнути ззаду тонку шнурівку її простої сукні, яка все одно здавалася надто розкішною після попередніх днів у грубій тканині. — Невже справді хтось повірив, що ти обрана? Та король навіть погидувався із тобою поцілуватися! — невідомо чому, але служниця була налаштована проти Марії явно вороже.

Дівчина знову не відповіла. Очевидно, вчорашню сцену у парку обговорює зараз весь королівський двір. Вона лише потайки зітхнула. Абстрагувалась і почала думати про майбутній сніданок із королем. Як себе вести з ним? Про що говорити? Якщо вона мовчатиме, то він зрозуміє це як слабкість із її боку. Якщо говоритиме, то може сприйняти як нахабство і зарозумілість, адже після того, як вона дала йому ляпаса, він, напевно, втямив, що Марія не терпітиме образ.

Так, тут вона вже навчилася за ці кілька днів мовчати. Мовчати так, щоб слова оточуючих її людей, які гірко й боляче ранять, не перетворювалися на сльози та відчай. У своєму мовчанні вона навчилася бути сильною. Але крім цієї тиші вона навчилася також і давати відсіч. Невміло, по-своєму, але все ж! Вдома вона й подумати не могла, що вміє давати ляпаси! Здавалося, її рука сама зробила це, бо вона мусила захиститися від постійних насмішок та образ короля. Там, у саду, коли він висміював її привселюдно, знаючи точно, що вона носить його дитину (дівчина ні на мить не сумнівалася в цьому!), це вже була остання крапля, перебір... Та Рідан і не король для неї! Вона не з цього світу! Він теж добре це знає. Він не її володар. Вона не рабиня, а незалежна жінка і буде такою й надалі!

Це раніше, вдома, вона не могла постояти за себе, але там і не було аж так багато гострих кутів та драпіжних слів, які чула вона нині. Напевно, вся ця ситуація і вся ця напруга, а також дитина всередині, яку Марія повинна була захищати і оберігати і яку вже починала любити, незважаючи на те, хто її батько, змусили її бути сильною і сміливою.

Прийшли знову двоє охоронців, і Марія лише зціпила губи, намагаючись не слухати грубих слів старої Гербени їй услід, і мовчки пішла за охоронцями.

Її вели через широку, декоровану гаптованими гобеленами галерею у ту частину палацу, де вона ще не бувала. В принципі, вона не бувала ніде, але приблизно орієнтувалася, де знаходиться вихід. А також тронний зал. Ну й, звичайно, коридор, котрий вів до виходу до парку біля палацу.

Марію доставили до великої зали з широкими панорамними вікнами. Два сонця заглядали у шибки, піднявшись над шпилями високих будинків міста, і це зайвий раз нагадало Марії: цей світ зовсім-зовсім чужий для неї. Як був чужим і чоловік, який сидів за величезним столом, де стояли прибори, сервіровані на двох...