Розділ 21. Наречена

Розділ 21. Наречена

Верховний жрець стояв між королем Ріданом і Марією, і його голос був спокійним, але в кожному слові звучала непохитна сила. Це був чоловік вже в літах, мав довга бороду та вуса, в також добрі блакитні очі. Ледь відчутний вітер колихав край його світлого, гаптованого червоними орнаментними вишивками,  плаща. Обличчя мав спокійне і злегка втомлене. Жрець відступив на крок, потім обернувся до придворних, які завмерли, ловлячи кожне його слово.

— Я підтверджую перед усіма присутніми: ця дівчина — та сама, яку обрала доля і підтвердив ритуальний камінь. Я бачу це чітко і ясно! Вона носить дитину короля, і ця мати, і ця дитина врятують майбутнє королівства. Але.., — він обвів поглядом усіх присутніх, в потім поглянув на Його Величність король, Рідана, — це майбутнє залежить не лише від неї, не тільки від цієї дівчини! А й від тебе, мій королю.

Рідан злегка нахмурився, хотів заперечити, але зупинив себе, процідив крізь зуби:

— Говори далі, Таріоне, – було помітно, що він стримує себе з останніх сил і не заперечує. 

Жрець зробив крок ближче до Його Величності і продовжив, не зводячи очей із короля:

— Ти маєш бути уважним до Марії. Не як до підданої, не як до випадкової жінки, а як до матері твого спадкоємця і твого майбутнього, в також майбутнього нашого королівства. Я відчуваю, що ти не сприймаєш Марію серйозно. І це дуже погано. Вона не має бути самотньою. Ти мусиш зустрічатися з нею щодня, говорити з нею, дивитися їй у вічі, слухати… Думаю, що однієї години щодня для початку буде достатньо...

— Годину? — голос короля Рідана став різким і неприємним. — І для чого ці... зустрічі?

— Щоб ви зблизилися, — спокійно відповів Таріон, але сам незадоволено похитав головою. — Невже я маю пояснювати тобі очевидні речі? Щоб вона знала, що не одна у нашому світі. Щоб дитина також відчувала твою присутність. Чесно кажучи, це твій обов’язок як майбутнього батька. І це не прохання, а наказ!

Король зціпив щелепи від злості, очі його на мить потемніли. Він поглянув на Марію, котра стояла мовчки, злегка бліда, але з гордо піднятим підборіддям.

— Добре, — вичавив Рідан нарешті. — Я виділю годину щоранку. Наприклад, ми з нею, – кивнув він на Марію, – будемо снідати разом. Цього достатньо?

– Цілком, – задоволено кивнув Верховний Жрець. – Але тільки вдвох. Без радників, без охорони, фрейлін та служниць. Лише ви двоє... Віч-на-віч...

— Але, — додав король, — не очікуйте, що я стану іншим. Я не бажаю розмовляти з рабинею! А вона, по суті, нею і є! І хай вдягає якусь вуаль на обличчя! Мені гидко дивитися на цю пляму!

– Ні! – раптом виструнчилася Марія, – жодних вуалей! Невже ти думаєш, що мені приємно бачити тебе? Я так само не хочу цих зустрічей! Але якщо вони будуть, то я приходитиму так, як звикла. В одязі, який я звикла носити, і не приховуватиму свого обличчя!

Вона розуміла, що саме зараз, при всіх, поступатися королю не можна, якщо вона вже показала себе з іншого боку, продемонструвала, що має зуби та кігті, то мусить бути послідовною до кінця. Не слід було показувати свою слабкість. І хоч всередині неї все тремтіло, дівчина намагалася не показувати хвилювання.

Король здивовано глипнув на неї, придворні за спинами зашепотілися, а Верховний Жрець задоволено посміхнувся. Очевидно, він радів, що дівчина не мовчить і не бажає покірно слухатися наказів. 

– Просто змирися, Рідане, – промовив він заспокійливо. – Я дуже радий, що твоя наречена горда та незалежна дівчина. А зараз ти привселюдно повинен назвати Марію своєю нареченою!

Король скривився, але нІчого було робити. Очевидно, жрець мав тут велику владу та силу, бо Його Величність лише схилив голову й промовив крізь зуби:

– Проголошую тебе, Маріє з чужого світу, своєю нареченою!

Марія хотіла спочатку заперечити, обуритися, бо не хотіла вона зовсім ставати нареченою цього пихатого й жорстокого короля, а потім подумала, що мусить бути хитрішою. Прикинеться, що її все влаштовує, а сама шукатиме шляхи втечі з королівського палацу. Бо втікати слід було підготовленою. Це одразу стало зрозуміло. Треба і їжу з собою взяти, і воду, і замаскуватися. Та й знати, куди втікати. Можливо, її новий статус нареченої дасть їй можливість порозмовляти з якимись магами і випитати все про магічні портали у її світ. 

Отак дівчина роздумувала. А потім ледь схилила голову у відповідь на слова короля Рідана. Неначе вона йому робить послугу своєю згодою. І ще зауважила, яким неприємним та ненависним поглядом пронизує її одна жінка, котра стояли трохи віддалік серед групи пишно вбраних жінок, очевидно, фрейлін. Одразу ж згадала, як Фрела розповідала їй про коханку короля, яка сама мала на Його Величність серйозні плани.

“Отак і з'являються вороги, яким ти руйнуєш всі наміри й плани", – подумала Марія сумно. Але вона не могла відмовитися від статусу нареченої, бо таким чином захищала себе та свою майбутню дитину.

Задоволений Верховний Жрець кивнув на слова короля, в потім раптом додав:

– А тепер поцілуй свою наречену, Рідане. Ти ж знаєш, це необхідно для закріплення вашого заручинового ритуального єднання…