Розділ 19. Зустріч у парку

Розділ 19. Зустріч у парку

— Що це? — запитала Марія, підводячись. Сукня аж сяяла серед сірості кімнати.

— Це для вас, — Фрела посміхнулась, але на її обличчі тінню майнула тривога. — Король наказав, щоби ви вийшли на прогулянку сьогодні. Він хоче, щоби вас побачили всі при дворі. І… щоби вас також побачив Великий Жрець. Він вимагає зустрічі з вами і буде присутній у королівському парку. Зараз усі там гуляють. Такі зустрічі відбуваються дуже часто, це начебто королівські прийоми, але на свіжому повітрі.

У Марії пересохло в роті.

— Великий Жрець вже приїхав? — промовила вона глухо.

— Так, — відповіла Фрела, обережно розгортаючи сукню. — Кажуть, він єдиний, хто справді може говорити з богами, а його очі бачать більше, ніж людські. І саме він десять років тому підтвердив, що спадкоємець народиться від "тієї, хто прийде не з цього світу". Тому він хоче побачити вас. Зазирнути в очі. Перевірити, чи це справді ви.

— Цікаво, — Марія проковтнула клубок страху в горлі, — це добра новина?

Фрела зітхнула. Вона сіла навпроти Марії, не кваплячись і не жартуючи, як завжди, ніби те, що вона мала сказати, насправді дуже важливе.

— Не знаю, чи це добра новина, — вона опустила очі. — Колись… кілька років тому… уже була одна дівчина. Її звали Ларіта. Вона… теж була вагітна. Теж казали, що вона "обрана". Її одягали в золото, привели до трону… Король виділив їй найкращі апартаменти у палаці. Всі так само, як і зараз, раділи, що пророцтво нарешті збувається. А за кілька днів… її вже ховали. Сказали тоді всім, що вона померла уві сні. Але я тоді ще була малою, не дуже все розуміла, проте моя мати сказала, що це була не просто звичайна смерть, а… убивство. Про це ніхто не говорив, але всі розуміли…

— Убивство? — Марія притулила руки до живота, ніби захищаючи дитину в собі від цього страшного слова, яке озвучила Фрела.

— Король тоді був ще молодим. Теж жорстоким і гнівним, але ритуальний камінь також горів червоним, і Його Величність вперше тоді повірив… Та дівчина була вродливою. Вона йому неначебто сподобалась, він одягнув її, як королеву, і беззаперечно назвав нареченою. Проте потім… її серце зупинилось. Просто так, без причини. При дворі пліткували, що це було наказом короля, що він прикинувся покладистим і добрим, а насправді мав підступний план, щоб знищити ту дівчину. Отрута чи магічне заклинання було використано спеціально, щоб знищити дівчину. А інші говорили, що самі боги її забрали, бо вона збрехала, не була вагітною від короля, а задіяла заборонену магію. Але правда померла разом із нею. Проте я думаю, що тут доклали руки придворні інтригани. І якщо зараз Верховний Жрець признає вас справді обраною, то боюсь, що вам буде загрожувати також небезпека… А от від кого? Від короля чи придворних? Навіть не знаю. Я хвилююся за вас, Маріє...

Марія мовчала. Усі думки в голові розлетілися. Її затрясло. І тільки думка про дитину, яка ще не народилася, змусила її взяти себе в руки, дівчина зрозуміла, що повинна берегти себе заради нового життя, яке зароджувалося в ній. Вона повинна бути обережною, бути хитрою.

— Тепер одягайтеся, — м’яко мовила Фрела. — Я допоможу вам. Ви маєте виглядати достойно. Хай вони бояться вас, а не ви їх.

Вбрання було дуже вишукане: легка блакитна сукня з тонкими, вишитими сріблом візерунками, напівпрозора вуаль на плечі, і широкий пояс, що підкреслював талію, яка ще не округлилася. Волосся Фрела заплела Марії в косу, а наостанок дала до рук маленьке дзеркальце, яке дістала з кишені.

— Ви дуже гарна, Маріє. Навіть із цією родимкою. Не слухайте нікого. Ідіть із піднятою головою, наче королева, адже, по суті, ви зараз нею і є… Всі мешканці королівства впевнені, що ви наречена короля та майбутня королева, яка подарує йому спадкоємця, як би король Рідан від цього не відмовлявся і не заперечував…

І через деякий час двері кімнати, в якій тримали Марію, відчинилися. Уперше з тієї ночі, коли її привели сюди, вона вийшла за двері своєї темниці. У прихованій кишені чарівної сукні дівчина заховала невеликий срібний кинджал, котрий прислав їй король. Що ж, Рідан, подарувавши цю зброю, ніби натякав, що вона повинна захищатися. Тепер, знаючи про свою попередницю, яка загинула у стінах палацу, дівчина по-іншому сприймала подарунок короля. І хоч Марія не вміла користуватися зброєю, але її наявність чомусь надавала впевненості.

У парку біля королівського палацу, куди її привели двоє охоронців, перебувало чимало людей: слуг, знатних гостей, гвардійців і жінок у довгих вишуканих сукнях та мереживних накидках. Вони всі на мить завмерли та перестали спілкуватися між собою, побачивши її.

Погляди присутніх, мов леза, вшнипилися в Марію, але вона гордо підвела голову і майже не дивилася по сторонах.

Королівський парк був прекрасний, він вражав екзотичними та чудернацькими деревами й кущами, засипаними дивовижними квітами, незвичними пахощами, екзотичними метеликами та птахами. Але не краса цього місця викликала в Марії трепет і хвилювання, хоч вона намагалася це ретельно приховати, а фігура, що стояла попереду за кілька десятків кроків. Його Величність король Рідан, який, побачивши дівчину, ощирився раптом у страшній презирливій та неприємній посмішці…