Розділ 13. Вагітна від короля

Розділ 13. Вагітна від короля

— Приведіть її до мене, — почула дівчина голос за спиною, але коли обернулася, короля вже не було в залі й вона так і не побачила його обличчя. Він або спостерігав за всією цією перевіркою таємно, десь переховуючись, коли вони всі ставали на коліна, або щойно заглянув, кинув свій наказ і вийшов геть. 

Марія ще не встигла звестися на ноги, а вже двоє жінок у червоних шатах, з'явившись зненацька в залі, підбігли до неї. Схопили за руки, майже грубо, рвучко, потягнули до виходу. За ними посунули жрець та жриця. Три вагітні та відкинуті ритуальними каменем жінки і здивований Освальд залишилися у кімнаті з вівтарем, бо їх не покликали. Жрець був явно незадоволений і злий, він не думав, що єдиною вагітною від короля стане рабиня, клеймована знаком невольниці. Зате жриця йшла майже радісна, задоволена.

— Зачекайте, — прошепотіла Марія, намагаючись опиратися. Спробувала висмикнути руки з чіпкого захвату незнайомих служниць. — Поясніть мені. Я вагітна, знаю. Але навіщо? Навіщо я королю? Он ті дівчата теж вагітні. Напевно ж, від нього. Краще візьміть їх. Відпустіть мене! Я хочу повернутися додому!

— Тепер твій дім тут! І все, чого ти хочеш, неважливо, — сказала жриця, рухаючись поруч. — Ти єдина, хто носить дитину короля! Його Величності Рідана Арцеліона. За довгі десятки років ніхто не міг завагітніти від Його Величності! Магічний камінь богів не приймав нікого. Це вперше за десятиліття він ожив! Ті жінки, можливо, й вагітні, але всі обманщиці, брехухи, бо лише твоя дитина справжня! Вони завагітніли від когось, задіявши магію, щоб стати нареченою короля. Ти маєш пишатися, що тебе обрано вмістилищем королівської крові! — повчально промовила жриця. — Король чекає. І тебе мають бачити всі! Він хоче познайомитися з жінкою, яка вагітна від нього!

Марія подумала, що звучить досить абсурдно: познайомитися з жінкою, яка вагітна від нього! Вона мало не засміялася на ці слова. І їй зовсім не сподобалося, що її назвали вмістилищем! Вона людина! Дівчина. Жінка, яка теж має своє життя, свою волю і силу, бажання й прагнення, цілі й мрії! Марія не бажала бути підвладною нікому! Але так сталося, що опинилася тут, у цьому дивному світі, і тепер мусить бути… хитрою, щоб відстояти свої власні цілі та мрії. Втекти звідси, наприклад, для початку. Та до цього має вияснити все про цей дивний світ та про… НЬОГО!

Вони великою процесією увійшли до тронного залу. Тут було досить холодно, попри те, що вогонь у двох величезних камінах праворуч та ліворуч горів яскраво, жадібно пожираючи товсті поліна. Від самого порогу до високого великого кам'яного трону вела довга червона доріжка, викладена з якихось блискучих скелець у вигляді складного геометричного орнаменту. По обидва боки від доріжки знаходилися групи придворних, які з цікавістю розглядали Марію. Їхні погляди поступово із зацікавлених змінювалися на здивовані й навіть сповнені огиди та презирства. Напевно, ніхто не чекав, що єдина вагітна від короля буде... такою...

Служниці, котрі вели Марію, не наважилися ступити далі, ніж дозволено, зупинилися майже при вході та підштовхнули дівчину вперед на червону доріжку. Одна з них прошипіла: "Стань на коліна, рабине, і йди вперед!". 

"Як це на коліна? — подумала здивовано Марія. — Оце на колінах повзтиму аж до того трону? Це неприйнятне приниження! Та ніколи в житті! Краще хай тягнуть за руки! Я не з їхнього світу і не маю наміру терпіти знущань і принижень! На хочу! У себе вже натерпілася! Досить!".

Вона гордо піднесла голову і покрокувала сміливо вперед, до королівського трону, де сидів король.  

Коли вона проходила повз людей, всі перешіптування стихали, а потім посилювалися новою хвилею за її спиною.

А на троні сидів ВІН. Король. Його Величність Рідан Арцеліон. 

Високий, статний, з неприродно рівною поставою, був схожий на статую, викарбувану в мармурі. Чорне довге волосся зміїстою хвилею спадало на плечі, а очі мав, як крига й ніч водночас: темно-сині, майже чорні, і незбагненно холодні. Обличчя його було ідеально правильне, ніби всі найвродливіші риси чоловічої краси були зібрані докупи. Він був жахливо прекрасний! І не зовнішність робила його жахливим, а те, що ховалося під цією красою. Марія відчула, що короля переповнює люта й некерована злість, зневага до слабших, і глибока, навіть хвороблива відраза до всього, що не відповідало його вимогам. Кроки Марії сповільнилися. Дівчина навіть зупинилася на півдорозі до трону, бо ця аура злості й люті наче відштовхувала її назад.

— Підійди ближче! — владно промовив король, примруживши очі. Він розглядав Марію прискіпливо, розчаровано й гнівно. Відчувалося, що те, що він бачив, йому дуже не подобалось. І чим злішим і похмурішим ставало його обличчя, тим вище задирала голову Марія, ідучи до трону впевнено й з почуттям власної гідності. Вона знайшла силу в тому, що вона… вагітна. Адже вона єдина, чи не правда? А їм потрібна чомусь ця дитина! Дуже потрібна. 

А король Рідан був розчарований. Шалено. Коли увійшла та, котра згідно з пророцтвом носить його спадкоємця, він мало не закричав від люті й навіть якось дивної образи невідомо на кого. Та відомо на кого! На жерців! На богів! На долю! Вони підсунули йому хтозна-кого!

Ця дівчина, бліда, знервована, обірвана й брудна, йому зовсім не сподобалася! Не таку він уявляв, коли ходив крізь сни! Як шкода, що він не бачив її обличчя тоді, під час ритуальних єднань! Відмовився б одразу! Але коли почав входити у її сни, то його потім тягнуло до неї! Він добре її запам'ятав! Як виявилося, не слід було цього робити!