Розділ 12. Єдина

Розділ 12. Єдина

Марію провели через широкий хол та вузький коридор, прикрашений дивними магічними ліхтарями, до великої зали, де повітря мало запах воску, сухих трав і чогось гіркуватого, схожого на полин. Дівчина ступала несміливо, але з цікавістю роззиралася навколо. Попереду йшли жрець та жриця, як вона зрозуміла, а позаду рухався її супровідник Освальд, неначебто охороняючи її та відрізаючи шляхи до відступу та втечі.

“Все, що я зрозуміла, то це те, що вони хочуть перевірити, чи я справді вагітна. Гм. Чи ношу дитину від їхнього короля. Ха-ха! Куди їм тягатися із нашою медициною! Тест давно показав, що я вагітна, як би я не опиралась і не хотіла цього. А з тим, що дивні сни виявилися справжньою реальністю, я вже, схоже, змирилася",  — думала дівчина скептично на ходу.

Вони увійшли у велику красиву залу. Три жінки стояли осторонь. І Марія впізнала їх, бо бачила їхні намальовані портрети на тому сувої у форті. Отже, це теж вагітні жінки, яких привели сюди так само, як і її. Всі жінки були високі, сповнені впевненості, навіть пихи. Кожна зиркала одна на одну із підозрою та презирством. Напевно, кожна з них хотіла бути тією єдиною, хто носить дитину короля. Вони були одягнені в багаті й вишукані вбрання з дорогими й масивними прикрасами. Обірвана та виснажена, Марія кардинально відрізнялася від них. Її підвели до тих трьох жінок.  

— Станьте на коліна! — пролунав голос жерця, сухий і навіть дещо загрозливий.

Одна з жінок, котра мала золоте довге волосся, глянула на нього з погордою.

— Ми не рабині, щоб вклякати перед вами на колінах, — прошипіла зі злістю, але все ж зробила крок уперед і стала на коліна перед круглим каменем по центру залу, який світився зсередини зеленим світлом. Її живіт був плоский, як, в принципі, і у всіх інших жінок. Камінь мовчав, так само світився приглушеним зеленим світлом. 

"Цікаво, що повинно відбутися? – подумала Марія, розглядаючи дивний круглий і мерехтливий вівтар.

Друга дівчина, темношкіра, з довгими заплетеними косами підійшла до ритуального каменя мовчки. Теж стала на коліна. Тепер дві жінки стояли перед ритуальним каменем, але знову ж таки нічого не відбувалося.

Третя жінка, рудоволоса, з гордим і незалежним виразом обличчя, зухвало поглянула на двох суперниць на колінах, підійшла і також неохоче опустилась на долівку поруч. І камінь знову ніяк не відреагував.

— Це жарт? — запитав Освальд, який стояв збоку. — Жодна з них? Чому магія не діє? Але ж усі вони були зображені на тому сувої! Це ж їх всіх ви шукали по королівству?

— Не може бути, — просичав недовірливо жрець і підійшов ближче до ритуального вівтаря. — Всі троє проходили перше жрецьке підтвердження… Усі троє отримали дозвіл на остаточну перевірку ритуальним каменем!

— Підтвердження не означає зачаття від короля. Вагітність є, але от від кого? — мовила жриця, голос якої був спокійний, але насторожений, неначе вона теж була збита з пантелику. — Залишилася ще одна.

Всі погляди зупинилися на Марії.

Вона не знала, як триматись і куди дивитися. Її руки тремтіли, а тіло знову пронизав той пронизливий холод, який приходив щоразу, коли вона не знала, що з нею відбувається. Вона була в простій сукні, порваній у кількох місцях, в її волоссі, яке вона закрутила пучком на потилиці, не сяяли коштовності, як у тих жінок біля каменя. Вона була порівняно з ними негарна, звичайна, проста. Навіть огидна з тією родимкою на щоці. Але щось у ній, як здалося дівчині, лякало всіх присутніх.

— На коліна! — грізно й незадоволено гарикнув на неї жрець.

Марія присіла, важко, якось криво, бо ноги були, ніби ватяні. І коли її коліна торкнулися долівки, а сама вона торкнулася руками каменя, як інші жінки, в ту ж мить камінь спалахнув.

Не просто світлом. А вибухом. Яскравим, червоним, неймовірно вражаючим! Неначе полум'я спалахнуло, схоже на велике багаття. Вогонь пробігся не тільки по поверхні каменю, він торкнувся підлоги, стін та стелі. Всі, хто знаходився у залі, скрикнули від несподіванки.

Жрець, схоже, навіть перелякався такого яскравого магічного вогню. Жриця ж задоволено ступила ближче до Марії.

— Вона! Вона єдина! Ця дівчина на ім'я Марія єдина вагітна від короля! Вона носить його дитину! — промовила голосно.

І якось в одну мить у залі стало дуже тихо.

— Це неможливо! — різко прокричала рудоволоса жінка, рвучко піднімаючись на ноги. — Вона не має роду! В її волоссі немає мотузок долі! Ця дівчина не має касти! Вона просто рабиня!

— Але вона має дитину, — промовив раптом глухий та важкий голос, обриваючи обурення жінки. 

Марія, яка стояла спиною до того голосу, зненацька здригнулася від несподіваного прозріння. Господи! Це був ЙОГО голос. Голос короля.