Розділ 8. Карета

Розділ 8. Карета

Це було її чорне волосся, її овал обличчя, навіть родимка на щоці — усе впізнаване. І під портретом знаходився знак, який вона вже бачила на власному зап'ясті.

— Це помилка, — вирвалося в Марії, хоча вона розуміла, що з'явився шанс залишитися в живих. — Це... не я…

— Це ти, — суворо промовив жрець, поглянувши на дівчину пильно і не зводячи з неї погляду. — Тебе шукали в усіх землях Південного Падірану. За тебе призначено золото. Велика винагорода. Сам король шукає цю рабиню! — звернувся знову він до мера Арсольда та Освальда. — Її слід негайно доставити в столицю. Верховний Жрець останні кілька днів присилає накази бути дуже уважними! За його інформацією, дівчина має з’явитися десь у наших землях!

Мер Арсольд здивовано знизав плечима. Освальд мовчав. Він стояв, зціпивши щелепи, і лише очі його чомусь запалахкотіли злістю. Потім чоловік повільно підійшов до Марії, поглянув їй в обличчя, але не так, як дивляться на рабиню, а як дивляться на драпіжну особу, котра жахливо роздратувала.

— Я не люблю, коли мене змушують визнавати помилки, — процідив він нарешті крізь зуби. — Ти проста рабиня! Я відчуваю це! Але коли жрець із Храму Падірану каже, що бачив тебе у вогні й попелі, то я не буду сперечатись.

— Дівчину терміново слід відвезти до королівського палацу! — твердо промовив жрець Талмас. — Арсольде, ви всі повинні цим зайнятися!

Мер не заперечував. Напевно, жерці в цьому світі були важливими людьми, які могли вказувати самому меру? Він звернувся до Освальда:

— У форті все спокійно, герою Освальде! Я думав, що буде важче, тому й викликав підмогу. Виявилося, що дарма хвилювався. Ми впоралися з бунтом, всі заколотники так чи інакше покарані. Ти можеш повертатися в столицю. Відпочинь сьогодні, хай твої люди поїдять і посплять, погодують коней, а завтра їдьте назад. І прихопите разом цю…

Він глянув на Марію в її брудній бідній сукні, трохи викривив губи, зачепившись поглядом за обличчя, де розплилася пляма родимки.

— Цю знайду, — нарешті підібрав він підходяще слово. — Хай жерці короля і він сам розбираються, чи це та жінка, що зображена на папері, чи це просто схожа на неї рабиня. Не розумію, до чого тут мій знак, — він кивнув на сувій, де під портретом Марії красувався його крес. — Але те, що я не знаю її, викликає підозри. Ти вправний і досвідчений воїн, Освальде. Ти довезеш її. Слова жерців, які бачать у вогні, не варто ігнорувати, ти ж знаєш… Якби не Талмас, який відчув загрозу бунту в форті, я не знаю, чи впорався б. А так ми були готові до заколоту ще за день до основних подій…

Освальд кивнув, але заперечив також, у дечому не погодився:

— Я та мої люди не втомилися. Маємо артефакт короля, який скоротив нам дорогу. Якщо не потрібна наша допомога, то можемо їхати назад зараз же!

Він підійшов до коня й застрибнув у сідло.

— Грешку! Бери дівчину назад у сідло! Їдемо! Повертаємося в столицю, хлопці!

Грешко рушив до коня, а ті охоронці, котрі тягнули Марію, повели її назад. Дівчина не опиралася. Зрозуміла, що відбувається щось дивне. І все те, про що говорив тут жрець, стосується її безпосередньо. Але було надто мало інформації, щоб скласти уявлення про всю картину. Вона ще багато чого не зрозуміла.

— Ні! Ні! — раптом загукав знову жрець, обурено махаючи руками. — Ви геть здуріли? Везти вагітну жінку в сідлі два дні? Навіть менший час — це небезпечно для неї! Не забувайте, вона може бути нареченою самого Його Величності! Можливо, носить під серцем його спадкоємця і нашого майбутнього короля! А ви її — в сідло?! Карета! Тільки карета!

— Ти сам здурів, старий довбню, — вилаявся Освальд. — Яка карета? Я не везтиму цю брудну рабиню в кареті, як вельможну пані!

— Везтимеш, — гнівно блимнув очима на воїна жрець. — А твої солдати будуть її охороною! Тут місця погані, нечисть різна бродить, каракуїни активізувалися… Ти мусиш це зробити, герою Освальде! Заради майбутнього нашого королівства!

Арсольд глянув на злого Освальда, який стримувався з останніх сил, щоб не вилаятися, і знизав плечима.

— Підготуйте карету, — гукнув своїм людям, які одразу ж кинулися виконувати наказ. — Освальде, особисто доставиш її зі своїм загоном до Палацу Північного Вітру. З охороною. Дам із собою їжу та питво. Зробіть те, що каже мій жрець. Це, я відчуваю, серйозно.

— Якщо вона зникне, то голови ваші прикрасять мури! — раптом пригрозив жрець. — Ви повинні берегти її, як зіницю ока! — він знову глянув на принишклу Марію. — А ти, — сказав він, зловивши її погляд, — якщо справді носиш у собі дитину короля, повинна також берегти себе сама! Тепер ти не просто жінка, а вмістилище спадкоємця трону! І мусиш слухатися наказів Освальда. Він сильний та мужній воїн. Вміє захищати.

— Хай буде проклятий той день і час, коли я зустрів цю чортову рабиню на тій чортовій дорозі! — нарешті вихлюпнув із себе злі слова Освальд, злазячи з коня. — Ще рабиням я не прислужував! — сплюнув і гнівно спитав у мера Арсольда. — Де твоя карета? Хай буде так! Поїду і повезу її в столицю, як просить жрець. І охоронятиму! Але не обіцяю, що буду ставитися до неї, як до вельможної пані. Вона ж із Зеленого Кола,  рабиня від народження!

Лаючись, він попрямував за Арсольдом, який вів його до карети. Слуги мера вже вивозили її із сусідньої вулички. Марію повели за ними.