Розділ 6. Форт

Розділ 6. Форт

Поселення, до якого вони під'їхали, виявилося укріпленим фортом, невеликим містечком, шпилі кількох високих споруд якого здіймалися у небо, неначе гострі спиці. Марія відчула, як напружився за її спиною Грешко, коли вони наблизилися до широких воріт форту. Чомусь вершники згрупувалися в тісну команду і кожен із них витягнув меч і тримав напоготові. Від напруги повітря ніби загустіло, наче смола, а цокіт копит по бруківці, яка змінювала звичну ґрунтову дорогу десь за кілька десятків метрів від в'їзних воріт, Марії здавався глухим і лякаючим. Здавалося, що саме містечко перед ними затамувало подих і спостерігає за прибулими гостями. 

Освальд, котрий ще при в'їзді у ворота наказав усім озброїтися, мовчав, але його погляд раз по раз зиркав чомусь у небо. Вершники тримались рівно, згруповано, видно було, що звикли до небезпеки.

Брама форту розчинилася важко, зі скреготом. Двоє охоронців з’явились із-за масивних дверей, були в темних кольчугах, з мечами напоготові. Їхні погляди з недовірою ковзнули по вершниках, що наближалися. 

Освальд стиснув повіддя.

— Хто ви? — озвався перший охоронець, піднявши руку. — Покажіть знак, командире.

Освальд не став сперечатися. Він повільно провів рукою, і в повітрі з'явилися срібні руни, схожі на якісь закарлючки, які формували магічне коло. Марія охнула, витріщившись на таке диво. Боже! Це що, магія? Така, як у фільмах про чарівників?

— Мовчи! — прикрикнув на неї Грешко, боляче стиснувши руку. — Тобі не давали дозволу говорити!

Але Марія зовсім не зважала на біль у руці, була вражена побаченим.  Магічна печатка Освальда світилася вогняним відблиском у повітрі. 

— Мер Арсольд викликав нас. Його Величність навіть магічно скоротив нам шлях. І ми тут. Як зараз у вас? — спитав Освальд. Його голос був спокійним, але з ноткою цікавості. — Кажуть, у нижніх кварталах спалахнув бунт. Ми не запізнились?

— Уже немає бунту, — відповів старший охоронець, вищий і суворіший. — Бунт придушено ще до світанку. Мер Арсольд особисто й одразу виніс вироки. Усіх бунтівників на стовпи, зачинщиків у клітки до псів. Решту рабів повернули до роботи. Декотрі встигли втекти, але крокуїни не дадуть їм шансу, — охоронець криво посміхнувся й поглянув у небо. 

— Але ви варту з воріт не зняли, — зазначив Освальд. — Боїтеся повторення бунту? Не всіх заколотників виявили і зловили?

— Не бунту ми боїмося, — суворо відповів перший охоронець, молодший. — Крокуїнів*. Їх бачили біля південного кордону. Мер Арсольд звелів тримати мечі напоготові вдень і вночі. Зараз період спарювання, вони шалені в цей час…

Освальд мовчки кивнув, зиркнув раптом на Марію.

 — Ми зустріли рабиню. Ось її крес, — він під'їхав до Грешка, бо дівчина сиділа поперед нього, нахилився й схопив її за руку, відтягнув рукав. На шкірі Марії чітко виднівся знак: два переплетені кільця, як виявилося, - тавро рабині. — Це знак Арсольда. Очевидно, втекла під час бунту. 

Охоронці підійшли ближче, поглянули. Один присвиснув.

— Це дійсно печатка мера. Пан Арсольд таврує тільки тих, хто стає його особистою власністю. Ця рабиня його? — здивувався старший охоронець , зацікавлено, але трохи з огидою розглядаючи Марію. — Дивно. Наче я їх всіх знаю. Не бачив, щоб мер брав когось із Зеленого Кола… та ще й таку страшну. Наложниці всі в нього вродливі…

— Не наша справа знати, що, кого і навіщо бере Арсольд, — сухо відрізав Освальд. — Він вирішує, а ми виконуємо. Може, вона дуже вправна. Гм. В темноті всі однакові…

Він зареготав, в за ним засміялися охоронці та дехто з вершників. 

Охоронець сплюнув убік і гмикнув:

— Але з Зеленого Кола? Їх майже не бере ніхто. Ця раса дивна й непередбачувана. І ще їхні шамани і забобони… Жінок і так вистачає.. Ні, не думаю, що Арсольдова… Може, вона шпигунка? А знак підробила? — він підозріло глянув на Марію. 

— Розберемося, — запевнив Освальд. — Аж дивно, що жива ще… Якщо крокуїни поруч, то вони її давно б з'їли…

— На світанку наш вартовий бачив одного, тому й жрець зараз співає молитви на площі. Може, не прилетять сюди…

— Так, близько, — хрипко й занепокоєного промовив другий вартовий. — Дуже близько… Але в'їжджайте вже. Мер Арсольд тож на площі.

Вони відступили, і загін Освальда повільно поїхав вузькою вулицею форту. Тут було кілька десятків будівель та неширокі дороги, викладені старою бруківкою.

Незабаром вони опинилися на невеликій площі з круглим підвищенням по центру. Біля того підвищення стояв на колінах якийсь чоловік, опустивши голову, щось бурмотів собі під ніс. Тут осторонь стояли візки з дровами, кілька дерев’яних стовпів для покарань і металеві клітки з голодними псами всередині. Марія спробувала не дивитися на них, але не змогла відвести погляду. Очі весь час притягували червоні плями біля лап тих великих собак.

Дівчина затремтіла й міцніше вчепилася в сідло, а Грешко зненацька грубо притиснув її до себе й зашепотів на вухо:

— Не бійся. Пси ночі — це ще не саме страшне, що може статися з тобою, рабине.

Пси загарчали, коли вони проїжджали повз. А Марія подумала, що якщо це все сон, то якраз зараз був би вдалий час прокинутися і позбавитися цього кошмару. Бо дівчина по-справжньому злякалася.