Розділ 11

  Панна Ізидора, негарна фрейліна королеви Хаель, закохалася у принца Бертрана.

  Вона умлівала в його обіймах, а він жодного разу не сказав їй, що кохає. Припадаючи до грудей принца, фрейліна сподівалася, що він відчуває те ж саме, що й вона.  А він бездумно насолоджувався.

  Отрута для щурів, яку Ізидорі передала королева Хаель, турбувала фрейліну навіть на відстані. Королева з розумінням ставилася до зближення подруги з принцем Бертраном. Вона вирішила, що Ізидора стала коханкою Бертрана задля того, щоб увійти в його довіру і виконати доручення Хаель.

  Королева-коханка щоранку чекала звістку про те, що принц Бертран помер у страшних муках. Але принц не помирав, а живіт королеви тим часом ріс. На думку Хаель, саме її ще не народжене дитя мало стати спадкоємцем корони. А задля цього принц Бертран мав зникнути.

  Але план королеви розвалився, бо Ізидора закохалася!

  Скільки можливостей було у фрейліни, коли вона лежала у ліжку з Бертраном. Між пестощами коханці пили вино. Два келихи стояли на столику біля ліжка. Якби Ізидора хотіла підсипати отруту, то у неї було багато можливостей. У пориві пристрасті принц заплющував очі. Але... вона не хотіла його смерті! Навпаки, вона мріяла про кохання.

  Скільки разів, коли голова Бертрана після пестощів спочивала на грудях Ізидори, вона поривалася заговорити з ним. Розповісти про змову королеви Хаель. Уявляла, як вдячний принц притулить її до свого серця і розчулено скаже, що кохає. А може – запропонує шлюб. Ось так залеко заходила Ізидора у своїх мріях.

  Спиняв її лише страх.

  Настало чергове придворне свято. Король Гастон любив давати звані обіди, якими намагався завоювати прихильність підданих. Усе було так само, як і при королеві Фредеріці: квіткові гірлянди на колонах, розкішні парчові скатертини, довгі столи, щедро уставлені смачними наїдками, срібний посуд, музики на балконі. Різниця була лише у тому, що замість колишніх синьо-пурпурових охоронців лицаря Трістана біля дверей вартували солдати графа де Паломар, яким для такого випадку придумали нову форму у зелених та синіх кольорах. Тих солдатів нишком називали «головорізами». Звісно, не за їхню доброту та чемність.

  Панна Ізидора сиділа у кінці столу, майже у кутку. Балкон з оркестром нависав над нею. Іноді доводилося затикати вуха долонями від голосної музики. Вона переводила погляд з королеви Хаель на принца Бертрана. Голова розколювалася від протилежних думок.

  «Королева віддала наказ. Іменем богині Касти я присягнулася виконати його.  Якщо я цього не зроблю, то гнів богині впаде на мою голову. А ще – гнів королеви Хаель. І хто знає, що з цього страшніше! Але принц Бертран, принц Бертран... – нутро Ізидори млосно здригнулося. – Який він вродливий! Як палко вміє цілувати! Від його обіймів у мене земля тікає з-під ніг. Чи він відчуває те ж саме, що і я? Чи є в його серці хоча б іскра кохання до мене? Життя принца – в моїх руках. Точніше – в кишені моєї сукні. Білий порошок, отрута для щурів. Хаель, тобто королева Хаель, дивиться на мене прискіпливим поглядом. «Сьогодні!» – промовила вона вранці, коли я допомагала їй вбратися до свята. Що мені робити? Послухатися? Вбити власними руками чоловіка, який збудив пристрасть у моєму тілі і ніжність – у душі? Чи врятувати йому життя? О, якби я була впевнена у Бертранових почуттях!..»

  Ізидора намагалася зустрітися поглядом з принцом, але Бертран не звертав на неї уваги. Допомогли танці. Коли музика змінилася з повільної на більш веселу, молоді придворні висипали на середину зали. У принца Бертрана загорілися очі. Танці були його улюбленою забавою після ловів та лицарських турнірів. Вони дозволяли зближатися з жінками, тримати їх за талії, зазирати в очі, вдихати пахощі їхнього волосся.

Але варто було Бертрану вийти на середину зали, як молоді жінки розбіглися, щоб принц, бува, не запросив їх до танцю. Раніше такого не траплялося. Бертран навіть розгубився. Але одна дівчина таки лишилася. Панна Ізидора. Негарна, смаглява як чортиця, з великим ротом та маленькими очицями, схожими на шматочки вугілля. Але така вправна у тілесному коханні. Принц вклонився, запрошуючи фрейліну на танець, і церемонно простягнув їй руку. Король Гастон, сидячи на троні, похмуро спостерігав за сином. А королева Хаель вп’ялася пальцями у підлокітники свого крісла. Вона намагалася прочитати по обличчю Ізидори відповідь на питання: коли?!

  - Принце, у мене до вас важливе питання, – прошепотіла вона, виконуючи танцювальну фігуру при якій обидва танцівники сходилися обличчям один до одного.

  - Кажіть, – скривився принц і зробив крок назад, як того вимагав наступний рух.

  Ізидора вичекала. Крок убік. Поворот навколо партнера. І знову крок уперед, обличчям до обличчя.

  - Які стосунки між нами? – запитала вона, обпалюючи принца вугіллям своїх очей.

Бертран зберігав холодний вираз обличчя.

  «Почалося! – роздратовано подумав він. – Чому жінки не можуть ставитися до плотського зв’язку з такою ж легкістю, як і більшість чоловіків. Їм пропонуєш секс без зобов’язань, вони спочатку погоджуються, а потім вимагають кохання».  

  - Які стосунки? – потиснув він плечима. – Я вам нічого не обіцяв, шановна панно, окрім задоволення у ліжку.

  - Принце! – ображено вигукнула Ізидора. – А як же кохання?

Її негарне обличчя вкрилося нерівними червоними плямами.