Розділ 8

  Король Гастон був охайнішим за більшість своїх придворних. Він любив митися хоча б раз на місяць. Йому подобалося розніжитися у великому баняку, який прислуга наповнювала гарячою водою. Служниці кидали у воду м’яту, любисток та оливкову олію, настояну на сосновій хвої, від чого по кімнаті розливалися запаморочливі пахощі. Сам баняк був застелений простирадлом, щоб дерев’яні скалки не подряпали королівське тіло.

  Поруч із баняком, на високому круглому столику стояло вино з льодом, варене м’ясо на великому, товстому шматку хліба та охолоджені фрукти. Гастон почекав, поки лакей зніме з нього увесь одяг і, повністю голий, занурився у теплу воду, від якої здіймався пар. Махнув рукою – і прислуга залишила його на самоті.

  Тепла вода розслабляла. А у поєднанні з холодним вином та закусками дарувала ні з чим незрівнянне блаженство. Гастон з насолодою смакував холодне м’ясо, в міру солоне та поперчене. Крихти білого пшеничного хліба падали у воду, але король не звертав уваги. Запивав м’ясо вином, від якого приємно палало у роті, а кров швидше бігла по жилах.

  Коли м’ясо було зі смаком з’їдене, Гастон взяв яблуко. Відкусив величезний шматок, задоволено захрумтів і занурився у теплу воду по самісіньку шию. Замружився від насолоди.

  Через голосне хрумтіння Гастон не почув, як темна постать прослизнула у двері, навшпиньках наблизилася до баняка і застигла за спиною короля.

  Гастон знову відкусив яблуко. І раптом відчув, як сильні чужі руки надавили йому на голову, намагаючись втопити короля у баняку.

  Недоїдене яблуко вивалилося з рук Гастона і тепер коливалося на хвилях, які здіймав король, борсаючись у воді і намагаючись вирватися з рук нападника.

  Руки не відпускали.

  Гастон втратив здатність чітко мислити. У голові не лишилося жодної думки. Лише переляк і бажання вижити. Він  захлинався. Йшов на дно, відштовхувався і виринав. Його широко розплющені від жаху очі бачили коловороти дрібненьких пухирців повітря. А коли він нанадовго виринав на поверхню, то бачив, як на воді розбігалися кола: від нього і до країв баняка. Темне обличчя нападника відбилося на поверхні води. Але, через оті круги, які спотворювали відбиток, його було неможливо упізнати.

  Він поривався покликати на допомогу. Але з горлянки виривалося ледь чутне хрипіння. Ніхто не почув його вигуків. До того ж, слугам було заборонено входити у кімнату під час купання.

  У якусь мить здатність мислити повернулася до Гастона. Він зрозумів, що вбивця залишить його, якщо він прикинеться мертвим. Гастон вдихнув якнайбільше повітря і перестав чинити опір. Опинившись під водою, він намагався не рухатися, щоб не видати себе. Чужі руки ослабли і відпустили його. Гастону не вистачало повітря, але він інстинктивно вирішив зачекати ще хвильку.

  Розрахунок виявився правильним. Нападник впевнився, що король не ворушиться і якнайшвидше чкурнув подалі від місця злочину. Гастон почув, як грюкнули двері. З останніх сил він відштовхнувся від дерев’яного дна і ледве не заплутався у простирадлі, яке підчас бійки сповзло з країв баняка і тепер плавало у воді.

  Голий та мокрий, король Гастон вибрався з баняка. Простирадло зачепилося за ліву ногу. Гастон роздратовано відкинув його і ледве не послизнувся на кам’яних плитах підлоги. Його били дрібні дрижаки. Він жадібно хапав повітря роззявленим ротом, але вперто посувався до дверей. Його вело бажання зловити нападника, подивитися йому в очі, віддати наказ про ув’язнення, про тортури, про найжорстокішу смерть, яку тільки можна уявити.

  Уявляючи помсту, Гастон вибіг з обезлюднілих покоїв. Два охоронця, які повинні були пильно вартувати, натомість сиділи попід дверима і грали в кості. Їхні алебарди валялися на підлозі, наче якийсь непотріб.

  - Що ви робите, ледачі покидьки?! – гримнув на них король.

  Охоронці вилупилися на голого монарха так, начебто побачили потойбічне створіння або мерця, що виліз з могили. Вони похапцем звелися на ноги і залопотіли:

  - Ваша Величносте!  Ми не чекали на вас...

  - Хто тільки що вибіг з моїх покоїв? – не слухаючи охоронців, заверещав Гастон. – Де він? Куди побіг? Відповідайте! Негайно!

Вони щось там мимрили:

  - Ми нікого не бачили, Ваша Величносте...

  Але Гастон не слухав їх. Він вже помітив на підлозі мокрі сліди і побіг туди, куди вони вели. У голові билася лише одна думка: «Наздогнати і покарати!» На якомусь повороті король побачив підозрілу постать. Чоловік, вдягнений у синьо-пурпуровий одяг замкового охоронця, йшов з підозрілою поспішністю, постійно озираючись. А коли завбачив голого короля, то перейшов на біг і зник у лабіринті переходів. Гастон впевнився, що то був нападник, чиї міцні руки тримали його під водою. Напевно, у нього мокрі рукави...

  - Стій! – вигукнув Гастон.

  Але його вже не було видно. Тільки синій плащ майнув на повороті і зник.  

  Король летів по багатолюдних переходах повністю голий. Був час, коли у замку повно Придворні здивовано розступалися перед ним. Жінки зойкали і сором’язливо затуляли обличчя.   

  - Тримайте розбійника-королевбивцю! – гукав король.

  Люди роззиралися, але ніхто не розумів, кого саме треба затримати.