Розділ  7

  Дерева, які квітують навесні, зазвичай дають плоди наприкінці літа. А у людей буває навпаки – плоди від літнього любовного зв’язку з’являються навесні.

  Мерін народила сина. Маленьке створіння з рідким рудуватим волоссячком, яке обліпило ніжну, ще зовсім м’яку голівку, було схоже на принца Бертрана.

  Молода жінка так і не повернулася до нормального стану. Вона не розуміла, чому її зненацька скрутило від болю. Також вона не зрозуміла, чому біль припинилася і у кімнаті залунав дитячий плач. Служниці лицаря Трістана, які також виконували обв’язки повивальних баб, коли це було потрібно, поклали біля неї обмите і сповинуте дитя, а вона злякано відсахнулася від нього. Жестами та легенькими підштовхуваннями її ледве вмовили обійняти сина. Мерін притулила до себе тепле немовля, але продовжувала дивитися на нього насторожено. Коли ж дитя вхопилося беззубими яснами за материнську грудь, Мерін злякано заверещала і спробувала відкинути сина від себе. Вона пригадала вепра, який на її очах пожирав батька та братів. Страшні картини чітко зринули з глибин її затуманеного мозку і налякали її до смерті.

  Служниці дбали про нещасне дитя. Годували його козиним молоком, розведеним водою. Інколи показували немовля матері. Мерін не звертала на сина уваги, але нервувала, коли його підносили ближче.

  Про все це стало відомо Трістанові, коли він отримав листа з замка.

  Він щотижня зустрічався з принцем Бертраном для того, щоб обмінятися останніми новинами щодо заговору. Трістан називав кілька імен солдат або дворян, яких йому вдалося переманити на свій бік. А принц Бертран розповідав про звички королівської сім’ї, про розпорядок дня та наміри короля Гастона.

  Удвох вони виробили план: напасти на короля Гастона під час полювання. Принц Бертран у запалі погоні за звіром мав заманити батька у хащу. А там його б вже чекали люди лицаря Трістана. Вони вирішили, що сховають Гастона у підземеллях замка Лієрін до тих пір, поки він не погодиться зректися корони на користь принца Бертрана.

  Усе було готово. Але виникла одна проблема. Король Гастон останнім часом не влаштовував  полювання. Хаель, через вагітність, не хотіла виїздити з замку. А Гастон волів проводити час з коханою жінкою. Тож виконання плану відкладалося на невизначений термін.

  Але після того, як Гастон звинуватив свого сина та начальника охоронців у любовному зв’язку, у чоловіків вже не було бажання чекати.

  Вони зустрілися на стіні, у сутінках, подалі від цікавих очей. Трістан залишив на вході у Сторожову вежу синій плащ, який зазвичай носили стражники замка Монтьєль. Бертран вдягнув його і піднявся гвинтовими сходами на стіну. У темряві його було важко відрізнити від вартових.

  Ніч була зоряна. Наближалося повнолуння. У горах, що затуляли небокрай,  завивали вовкулаки. Їм стривожено відповідали міські собаки. Місяць, у своїй подорожі по темно-синьому небу, час від часу ховався за хмари. І тоді краї хмар ставали схожими на тонке мереживо, накладене на оксамит. Чудова ніч для кохання і змов.

  - Я вже не в силах чекати. Дні минають, батько стає все лютішим. Скоро у нього народиться нова дитина. І що тоді він зробить зі мною, коли вже й зараз поливає мене брудом і вигадує усілякий непотріб? – поскаржився принц Бертран, спираючись долонями на два зубці. Вітер підхопив його слова і поніс подалі від замка. Але до вух лицаря Трістана вони, все ж таки, долетіли.

  - Це і мене стосується, – підтвердив лицар Трістан. – Адже король звинувачує мене у зв’язку з Вашою високістю. А для мене честь – понад усе. Бо окрім честі у мене нічого нема.

  - Мушу признати, що то моя вина, – зітхнув принц Бертран. – Батько вистежив нас минулого разу. Він накинувся на мене з брудною лайкою, а потім запитав, що наз пов’язує: непристойний зв’язок чи змова. Я вирішив, що краще признати себе мужеложцем, ніж дозволити, щоб батько напідозрив нас у змові проти нього.

  - Ви правильно зробили, принце, – сухо відповів лицар Бертран. – А королю нема вибачення. Навіть монарх не сміє голослівно обвинувачувати своїх вірних лицарів.

  «Не надто вже й вірних, – подумав Бертран, скоса дивлячись на вродливий профіль начальника замкової охорони. – Але хай буде так».

  - То що будемо робити? – запитав він.

  - Діяти! – відповів лицар Трістан. – Коли немає змоги викрасти короля з полювання чи прогулянки, доведеться пророьити це прямо тут, у замку Монтьєль. Правда, боюся, що у замку нам буде легше убити його, ніж таємно вивезти в умовлене місце.

  - Вбити?! – сіпнувся принц Бертран. – Мова йде про мого батька!

  - Я розумію. Але Ваша високість повинна буди готова до всього.

  - Ні-ні! Що завгодно, тільки не смерть! – принц затулив вуха.

  - А якщо сам король Гастон забажає вбити вас, щоб розчистити шлях до трону дитині, яку носить під серцем його королева-коханка? – запитав Трістан.

  Це питання вразило принца Бертрана у самісіньке серце, як стріла, яку випустив вправний лучник.

  - Ні, мій батько ніколи не побажає мені смерті!

  - Він вже вкрав у вас корону, – нагадав Трістан.

  - Ні, мій батько не може... – у відчаї повторював принц.

  - А якщо Хаель народить сина? І король Гастон любитиме того сина більше, ніж вас?