Розділ  6

  Гастон вийшов на широку замкову площадку, на якій височіли дві вежі: Вежа Чотирьох Вітрів, призначена для відпочинку жінок з королівської родини, та Сторожова вежа, з якої стражники озирали околиці міста Монтьєль.

  Короля цікавила Сторожова вежа. Там він сподівався відшукати лицаря Трістана, начальника охоронців. Гастон зайшов у вежу. Круті гвинтові сходи забиралися нагору, і знизу здавалися карколомними. Колись у молодості король Гастон пробігав їх за лічені хвилини. Він і тепер хотів проробити це за давньою звичкою. Але варто було зробити кілька кроків сходами догори, як Гастон застогнав і схопився за спину. Його скрутило так, що спочатку він не міг вирівнятися. Таке з Гастоном трапилося вперше. Тіло, що звикло до силових забав – лицарських турнірів, полювань, щоденних вправ на мечах та скакання верхи – раптом уперше дало знак, що Гастонові вже за сорок. І яким би міцним він не був, але віднині починається занепад.

  Гастон передумав підійматися. Кликати на допомогу не хотілося. Королю не можна виказувати слабкість. Тим більше, коли його королівські права сумнівні.  Гастон почекав, поки біль минеться, а потім гукнув у височінь вежі:

  = Трістане!

  Зверху донеслося грубе питання:

  - А хто його шукає?

  - Король! – роздратовано відповів Гастон. – А ти хто такий, паскудо? Як смієш ти так розмовляти з королем?!!

  Голос зверху налякано відповів:

  - Вибачте, Ваша величносте, не впізнав. Лицар де Лієрін кудись пішов у справах. Куди саме – не знаю, бо він нам не доповідає. Але на стіні його точно немає.

  - А ти хто? Скажи своє ім’я, щоб я знав, кого відлупцювати батогом за неповагу до монарха!

  Відповіддю стала тиша. Король пошкодував, що нема сили бігати за нахабним охоронцем і вийшов з вежі. Зупинився на порозі і роззирнувся.          

  Дивно, але саме в цю мить Трістан зненацька вийшов з протилежної вежі – Вежі Чотирьох Вітрів. Він тихо вислизнув крізь прочині двері і обережно почав спускатися кам’яними сходами, притримуючи меч, щоб не брязкав. Він дістався до найнижчої сходинки і зіткнувся віч-на-віч з королем Гастоном. Король перегородив йому шлях.

  Трістан злякався, хоч і не подав вигляду. У грудях похололо, але лицар стримався. Зробив крок назад і поштиво вклонився. Сказав:  

  - Я до ваших послуг, Величносте.

  Король Гастон похмуро дивився на розчервоніле обличчя Трістана. В голові промайнула думка: «При дворі шепочуться, що між королевою Віолантою та оцим лицарем - роман. Може, так і є? Трістан вийшов з Вежі Чотирьох Вітрів. Там любить відпочивати Віоланта. Він відводить очі. Це знак того, що йому соромно». 

  - Те ти був, Трістане? – суворо запитав король. – Чому, замість того, щоб стежити за порядком у замку, ти блукаєш там, де тобі не місце?

  - Я якраз і стежив за порядком, – Трістан з честю витримав погляд короля. – Мені сказали, що королеву Хаель налякали щури. Тож я перевіряв, чи нема щурів у Вежі Чотирьох Вітрів. Адже принцеси часто бувають тут.

  - Ось як... – промурмотів король. – А зараз хтось із них знаходиться у вежі?

  - Нікого, – відповів лицар Трістан. І повищив голос: – У Вежі Чотирьох Вітрів нема нікого, окрім мене!

  Ворухнулася золотиста фіранка у напіввідчиненому вікні. Може, чиясь рука? А може, вітер? Король Гастон не звернув уваги. Вітер сьогодні був західним і ніс з собою вологість далекого океану. Той же самий вітер тріпав червоний плащ Гастона і довге чорне волосся Трістана. Начальник замкової охорони був мужнім красенем, з тих, які подобаються жінкам. Серце короля стиснулось від дивного суму, змішаного з ревнощами. Його донька, яка малою дитиною залазила йому на спину і радісно гукала: «Конику, поїхали!», тепер лежала в обіймах цього чужого чоловіка, хоча була одружена з іншим.  

  «Віоланта зараз у Вежі, – здогадався Гастон. – У них було любовне побачення».     

  - Чого ти стоїш? – він сердито глипнув на Трістана. – Невже у замку нема роботи, що ти тут прохолоджуєшся? Хочеш, щоб я тебе вигнав за те, що ти тут ледарюєш заміть того, щоб займатися охороною королівської родини?

Трістан почервонів по самісінькі вуха, але не ворухнувся. 

  - Йди до стражників, – грубо наказав король і вказав на Сторожову вежу. – відшукай і покарай того, кто посмів нахабно розмовляти зі мною.

  - Слухаюсь, Ваша величносте, – лицареві Трістану залишалося тільки поклонитися і піти виконувати наказ.

  З площадки Сторожової вежі, яка втричі перевивищувала Вежу Чотирьох Вітрів, Трістан бачив короля. Гастон зробив вигляд, нібито він теж пішов. Він голосно потупцяв підбитими чоботами, а потім навшпиньки чкурнув за ріг вежі і притулився до стіни. Притулився спиною до сірого холодного каміння і повернув голову, нібито прислухаючись.

  І дочекався!

  Хвилин через п’ять важкі дубові двері прочинилися. Спочатку повільний скрегіт, від якого зашкрябало у грудях, а потім – різкий удар. Хтось легким кроком збігав по сходинках. Король Гастон вискочив зі свої схованки і різко постав перед особою, яка виходила з Вежі Чотирьох Вітрів. Він думав, що то буде Віоланта. Але сходами спускався принц Бертран.