Розділ 3

  Король Гастон довго не затягував з весіллям. Він одружився з Хаель через два тижні. Весілля було по-королівському пишним. На Королівську площу викатили три великі бочки пива, щоб міщани теж святкували та славили короля і нову королеву.

  Жителі Монтьєля пиво пили залюбки, але посміювалися над нетерплячкою короля Гастона, а Хаель називали «королева-коханка». Бо плітки про її зв’язок з королем просочився за стіни замка. Мало хто знав, що ті плітки розганяв принц Бертран.

  Втім, Хаель ненавиділи усі троє дітей покійної королеви Фредеріки. І принц Бертран, який справедливо вважав себе обкраденим. І Віоланта, яка замість привітань, надсилала мачусі презирливі погляди. І Леонор, яку після шлюбу з графом де Паломар титулували «принцеса-графиня».

  Хаель сердилася, але нічого не могла поробити. Придворні ставились до неї начебто з повагою. Називали «Ваша величність», робили реверанси. Але вона відчувала, що під усім цим ховається зневага.

  Королева Хаель звеліла, щоб у її опочивальню принесли скрині з речами покійної королеви Фредеріки. Поки Гастон, який начебто навіть помолодшав, відколи одружився з молодою та коханою жінкою, займався державними справами, Хаель годинами роздивлялася дорогоцінні прикраси. Вона розкладала їх на столі, підбирала різні комбінації, роздивлялася на світлі гру камінців. Прикладала до грудей кольє та намиста і роздивлялася себе у дзеркалі.

  Хаель віддала придворним ювелірам кілька діадем зі скарбниці королеви Фредеріки для того, щоб вони зробили з них такі прикраси, щоб у придворних дам від заздрості очі на лоб вилізли. Саме так вона і сказала. Діадеми вийшли непомірно високими, пайже пів ліктя висотою, і щедро прикрашеними самоцвітами. Як тільки мачуха почала з’являтися з тими діадемами на голові, сестри відразу упізнали перероблені прикраси матері і образились.    

  - Батьку, це вже занадто! – сказала одного разу Віоланта. – Ваша нова дружина поводиться у нашому замку, як хазяйка! Вона наказала переставити меблі, перевісити картини. Щоб усе було так, як подобається їй. Змінила усі правила, які завела наша мати. Навіть обідаємо ми не о третій годині, як раніше, а о п’ятій. Бо вона валяється у ліжку майже до полудня і пізно снідає.

  - Хаель відтепер королева, і має право розпоряджатися усім, як їй завгодно. А ви, діти мої, повинні поважати її, як мою обраницю і нову королеву Лірії. Якщо ви цього не робитимете – я ображусь.

  Леонор, яка стояла поруч із сестрою, з батьком не сперечалася. Вона смикнула Віоланту за спідницю і вказала очима на двері.   

  - Так, батьку, ми все зрозуміли, – солодко сказала вона Гастону.

  Сестри вийшли у галерею з високими готичними вікнами. Знову стояла весна. Вікна були відчинені. Свіже повітря вивітрювало старі запахи з усіх кутків. Молоді жінки стали біля вікна, що виходило у звіринець.  

  - Ти не підтримала мене перед батьком, Леонор, – осудливо промовила Віоланта. – А ми ж домовлялися...

  - Ай, сестро! Я подумала, що ми діємо неправильно, – почала виправдовуватися Леонор. – Зрозумій, що батько закоханий.  Він слухає лише її. Всі, хто скаже щось погане про його кохану Хаель, відразу стають йому ворогами. Ми повинні працювати тонше. Робити так, щоб у поганому світлі поставала вона, а не ми.   

  - А як це зробити? – запитала Віоланта.

  - Я придумаю, – пообіцяла Леонор. – Хай тільки Хаель дасть нам привід!

  Хаель дала привід доволі швидко. Одного дня вона звеліла, щоб перед нею поставили скрині, у яких зберігався одяг покійної королеви Фредеріки. Це ганебне видовище вона влаштувала в одній із зал, у присутності фрейлін-підлабузниць.

  Скрині з відчиненими кришками розставили пів колом. Хаель походжала між ними, тримаючись долонями за круті стегна. На ній була зелена сукня, заткана золотими нитками так щедро, що зеленого шовку майже не було видно. На голові – висока золота діадема, яка блищала так, що вбирала очі. Біле покривало, знак заміжньої жінки, не ховало повністю густе рудувате волосся, а просто лежало зверху, наче було не покривалом, а широкою стрічкою.

  Хаель витягла з однієї скрині оксамитову сукню Фредеріки, занадто широку для стрункої молодиці. Приклала її до грудей і зневажливо пхикнула:

  - Яка вона старомодна! Моя бабуся носила схожу сукню. Та ще й протерлася на швах... – вона прискіпливо піднесла сукню до очей. – О боги, який жах.

- І Хаель презирливо кинула сукню Фредеріки на кам’яну підлогу.

  Потім вона так само присікалася до іншого вбрання. І дуже скоро на підлозі утворилася барвиста купка з суконь покійної королеви. Хаель ганила геть усе. То їй не подобався крій, то тканина здавалася недостатньо розкішною, не королівською... З однієї сукні Хаель здерла горностаєву оторочку, яка здалась їй досить привабливою для того, щоб прикрашати одну з її нових суконь. А сама сукня полетіла на підлогу, до інших.

  Молоді фрейліни хихотіли, бо саме такої поведінки чекала від них нова королева. А старих придворних дам, улюблениць Фредеріки, Хаель віддалила від двору, щоб вони не нагадували їй про ганебне минуле.

  Кожен свій порух Хаель супроводжувала жартами на адресу покійної Фредеріки. Мовляв, покійниця була такою незграбною, а її сукні – це суцільний несмак... Вона так захопилася своїми ганебними діями, що й не помітила, як у розчинених дверях постали, дивлячись на неї, король Гастон та його доньки.