Глава 11

“Буду через тридцять хвилин.”

Прочитавши повідомлення, важко зітхнула. Був вечір неділі, Жанка не збиралася нікуди йти, сусід Натана також повернувся, хай йому грець! Я ненавиділа його усім серцем, попри те, що майже не знала. 

Сніг розтанув, надворі значно потеплішало й ми відчинили вікно, аби запустити трохи свіжого повітря. Принаймні, це я сказала Жанні. Насправді ж просто хотіла почути знайомий звук двигуна.

— То він справді такий гарячий, як про нього говорять?

Жанна ніяк не могла припинити діймати мене, але я не хотіла ділитися тією ніччю, після якої досі не могла відійти. Щойно згадувала те, що він робив зі мною, всередині перетворювалася на желе, а низ живота скручувало у приємний вузол. Хотілося негайно все повторити. І не один раз.

— Спитаєш у нього сама, — закотивши очі, взяла конспект з преісторії й стала читати.

— Ти сама дала мені дозвіл, сестричко, — розсміялася вона у відповідь, — я це зроблю, не сумнівайся. 

Ох, ну й нехай! Впевнена, що Натан не розгубиться і дасть Жанні достойну відповідь. Занурившись у Ашельську культуру, змогла на деякий час відірватися від важкого очікування, яке просто з'їдало зсередини. Аж поки під вікнами хтось не почав горлатини пісню під гітару. Виходило у горе-співака посередньо, проте він дуже старався. Мабуть, таким чином зібрався зізнатися своїй коханій у почуттях.

Жанка висунулася з вікна й стала спостерігати, в той час, як я все ще намагалася зосередитися на матеріалі.

— Господи, та це ж Корнійчук!

Мене, мов холодною водою облили! Я не повірила, що під вікнами стояв Макс. Але голос був схожим, і колишній намагався грати раніше, хоча в нього виходило паршиво. Вочевидь, навчився за той час, відколи ми не разом.

Скочивши на ноги, підбігла до сестри й теж висунулася з вікна. Там, під ліхтарем зовсім неподалік від входу, дійсно стояв Максим. 

— Ну чому саме сьогодні? Дідько! Якщо зараз приїде Натан…

Ніби на зло, на дорозі з'явився мотоцикл, який за мить звернув до гуртожитку.

— Чорт! Чорт! Чорт! Може вилити на нього відро холодної води? — запанікувала ще більше.

— Спокійно, сестро, — Жанка взяла мене за руку. — Не смикайся. Швидше за все Лазаревський навіть не зверне на нього свою царську увагу.

Мотоцикл зупинився на звичному місці. Макс продовжував розпинатися, фальшивив, збивався, проте не зупинявся. Пісня майже добігла кінця. Натан скинув шолом і став швидко підійматися сходами. Видихнула з полегшенням.

— Пронесло.

Пролунали останні жалюгідні акорди і хтось навіть поплескав у долоні та засвистів. 

А потім Макс закричав на все горло моє ім'я.

— Да-а-а-а-но!

Лазаревський, який в цей момент дійшов до дверей, зупинився й повернувся обличчям до Корнійчука. 

— Да-а-а-ано! — знову рознеслося вулицею і я захвилювалася за нього. Хоч би Натан не прибив на місці.

— Пішов ти, придурок! — закричала на все горло, оглушуючи сестру, яка навіть вуха затулила.

— Дано, вибач, — Макс став іти в наш бік. Натан за ним слідом.

— Господи! Господи! Ні! — я запанікувала. — Він же його приб'є!

— Знайшла за кого хвилюватися.

— Даночко, я тебе кохаю! 

Натан був за кілька кроків від Макса, а той навіть не уявляв, що його чекає.

— Засунь своє кохання собі в зад і вали до своєї вискочки! Козел! 

Лазаревський підійшов до Корнійчука й щось у нього запитав. Колишній кивнув і став ритися в кишенях. А потім простягнув Натану відкриту пачку цигарок. 

Вони удвох про щось говорили. Схоже, що запитував переважно Натан, а Макс відповідав. За кілька хвилин колишній кивнув і вони вдвох пішли вулицею в бік метро.

— Здається, комусь хана, — захіхікала Жанна, коли обоє зникли з поля зору.

— Хоч би не вбив там його…

Ми зачинили вікно й стали чекати, визираючи на вулицю час від часу.

“Сподіваюся, ти не бруднитимеш об нього руки… Він того не вартий” — написала Лазаревському, коли пройшло десять хвилин після їхнього зникнення. Втім, Натан так нічого і не відповів. А ще через двадцять у двері постукали. Не зволікаючи, одразу ж відчинила їх і всередину увійшов Натан, що безтурботно усміхався. Поцілував мене й загорнув у міцні обійми.

— Що ти з ним зробив?

— Підвісив на зупинці вверх ногами на його ж трусах, — говорив Натан напрочуд серйозно, проте смішинки в гарних очах видавали його глум.

— Ну, принаймні він не репетує під вікнами серенади, — прокоментувала Жанна, сідаючи за ноутбук і вдаючи, що її тут немає. 

А я ж не могла відлипнути від Натана. Обіймала мого Лазаревського і тулилася щокою до його грудей, жар яких пробивався навіть через товсту флісову тканину. 

— Нагодувати тебе? Ти голодний? — хотілося попіклуватися про нього.