Глава 9

Його губи мали приємний м’ятний присмак, а шкіра — аромат гелю після гоління, який ще більше дурманив. Засунула телефон до кишені й обійняла хлопця за грудну клітку.

Легко піднявши мене за талію, Натан пройшов до ліжка й обережно опустив мене на нього, лягаючи зверху. Він був приємно важким, притискав собою до матраца. 

Нетерпляча рука пробралася під піжаму й лягла на ребра, вибиваючи з мене дух. Ще трохи і він дістався б грудей, однак далі не йшов. Хоча я прекрасно відчувала його бажання, яке впиралося в моє стегно. 

Пробралася руками під футболку Натана й доторкнулася до рельєфних м'язів спини. Він мав чудове підтягнуте тіло. Міцне та сильне, воно викликало захват і трепет в моїй грудній клітці. 

Поцілунки ставали все палкішими, розкутішими, а наше дихання — неспокійним. Здавалося, що Натан от-от не стримається й перейде встановлену ним самим межу. Принаймні, мені цього дуже хотілося.

Проте згодом Лазаревський все ж відірвався від моїх губ і сховав обличчя між моїми плечем та шиєю. Важке, глибоке дихання діставалося моєї шкіри, лоскотало її і викликало сироти.

— Що ти зі мною робиш? — пролунав тихий низький голос хлопця, підносячи мене вище хмар. Моя рука досі лежала на гарячій спині, його — неспокійно пестила мою талію.

— Натане, я не хочу зупинятися, — зізнання було вкрай схожим на мольбу. 

— Я навмисне залишив презервативи у себе.

І звідки лише в нього така витримка? Така величезна сила волі? 

— Я тебе ненавиджу.

— Це неправда. Я тобі подобаюся. Достобіса подобаюся. Тож не обманюй. Ти для мене, ніби розкрита книга.

Він мав рацію — я не ненавиділа його.

— Чому?

— Чому я так легко тебе читаю? Чи чому не хочу йти далі?

— Друге.

— Не впевнений, що ти готова, адже я не спинюся до ранку. Ти занадто солодка, щоб задовольнитися коротким сексом. 

Його відповідь була водночас приємною і змушувала переживати хвилювання. Поряд зі мною був не якийсь там здохлик Максим, а справжній дорослий чоловік, який розумівся в тому, як займатися коханням, і мав доволі серйозний апетит до нього. Від усвідомлення цього тіло ще дужче запалало. 

Обережно зсунувшись з мене, Натан ліг скраю, загортаючи у свої обійми. Розвернулася й притулилася до нього спиною, підігнувши ноги. Було тісно, але занадто приємно, щоб відпускати його. 

— Чому історичний? — запитав хлопець. Він віднайшов мою руку в темноті й переплів наші пальці, притискаючись до мене ще ближче. 

— Тому що люблю історію. А ти?

— У мене був вибір — історичний або духовна семінарія. Останнього я б не пережив. 

— Гаразд, а ким би ти хотів бути?

— Юристом.

Я не стала розпитувати, чому Натан не мав змоги піти на юридичний. Мені здавалося це занадто особистим. Судячи з усього, замість нього вирішували батьки.

— Шкодуєш, що зараз тут?

Його дихання врівноважилося, а от я досі намагалася відійти від наших нестримних поцілунків. Приємний, ніжний щем чіпав серце, яке продовжувало швидко битися.

— Більше ні. 

Здогадавшись, що Натан мав на увазі зустріч зі мною, в грудях відбувся яскравий вибух тепла. Усміхнулася й притулила наші переплетені руки до серця.

Дуже хотілося запитати про Бродську, однак я боялася дізнатися те, що розбило б моє серце. Легше було думати, що Натан порвав з нею.

Деякий час ми лежали мовчки і весь час Лазаревський пестив великим пальцем мою руку, теплим диханням зігріваючи потилицю. Бажання знову поцілувати хлопця зростало з кожною секундою. І коли я майже наважилася на це, десь під нами задзвонив мій телефон. Як вчасно!

Відпустивши мою руку, Натан легко дістав його і віддав мені. Номер був незнайомим. Однак я здогадувалася, хто це телефонував, і саме тому не збиралася піднімати слухавку. Скинувши дзвінок, вимкнула звук і поклала телефон екраном вниз. За мить він знову засвітився у темноті. 

— Хто це? — в голосі Натана відчувалася напруга. 

Запитання, на яке мені не хотілося відповідати. 

— Ніхто.

Тут я не збрехала, Макс дійсно не мав ніякого значення для мене. 

— Це той, про кого я думаю?

Завмерла й навіть, здавалося, серце припинило битися. Телефон все ще продовжував світитися, цим самим нервуючи мене. Ох і Макс! Щоб тобі твоя кішка, з якою ти нещодавно розійшовся, тобі очі видерла!

— Я не знаю, про кого ти думаєш.

Раптом Натан вхопив мій телефон й одразу ж підняв слухавку. Я навіть рукою ворухнути не встигла!

— Привіт! — Лазаревський був спокійним і холодним.

— Хто це? — зі слухавки пролунав здивований голос Макса.

— Тебе це не повинно хвилювати. Ціль дзвінка?

Діловитий тон зовсім незнайомого мені Натана змусив усміхнутися. Можливо, так навіть краще — колишній відчепиться.

— Я хочу поговорити з Даною.