Глава 8

Тато був дуже незадоволеним, дізнавшись, що Натан випускник. Бурчав весь день, випитував про Лазаревського різну інформацію, щодо якої я уявлення не мала. І грозився приїхати на знайомство з майбутнім зятем. 

Аж поки ввечері мама не заборонила йому діймати мене, за що я була їй дуже вдячна. 

За весь день Натан написав лише одне повідомлення — побажання доброго ранку. І те я проспала, адже прокинулася по обіді.

А в неділю зранку вирішила повернутися до столиці, попри те, що хвороба ще не покинула мене остаточно. В душі жевріла надія, що ми з Натаном все ж матимемо можливість зустрітися. Тож о восьмій вечора заходила до своєї кімнати, роздумуючи над тим, чи варто писати Натанові повідомлення про те, що я вже в гуртожитку.

— Ой, Данка повернулася, — почула голос сестри, що лунав від її ліжка. — Привіт!

Зупинившись в дверях, дуже здивувалася помітивши поряд з Жанною її бойфренда. Кузина мала розгублений вигляд, задурманений погляд і вкрай заціловані губи.

— Вибачте, що без попередження. Я лише на хвилиночку, залишу сумку й піду.

Не хотілося їм заважати, адже я й справді навіть не написала Жанні про повернення. Неправильно якось усе вийшло.

— Куди ти підеш? — сестра підвелася й поправила кофтинку, яка трохи задерлася. Швидше за все не випадково, а прудкими ручками Дмитра. — Надворі темно й холодно. Питимемо чай!

Вхопивши зі стола чайник, Жанна вилетіла з кімнати, залишаючи мене сам на сам зі своїм набурмосеним хлопцем, якого так нахабно обламали.

Винувато усміхнувшись, ще раз перепросила й стала розкладати сумку. 

Це було найнезручніше чаювання в моєму житті. І це я ще вчасно прийшла. А що було б, якби заявилася трохи пізніше, коли вони… Жах який! Краще б сиділа вдома!

Попивши чаю, Жанкин хлопець пішов, явно тримаючи на мене образу. Навіть прощався таким сумним, що хотілося просто переписати минуле.

— Вибач, сестро, — затулила обличчя руками, щойно він пішов. — Почуваюся дурепою. Він ніби горем убитий.

— Угу, — на відміну від Діми, Жанна була спокійною та врівноваженою, — це мав бути наш перший раз. Він так чекав цього, а тут ти.

Хихикнувши, сестра взялася прибирати зі столу, я ж — іще більше почуватися винною. Бідолаха, мабуть, ненавидітиме мене до кінця життя. Але найголовніше, що Жанна не тримала на мене зла.

Поки кузина мила чашки на кухні, я перевірила телефон на наявність нових повідомлень від Натана, проте було пусто. І в мережі хлопця теж не з'явився.

— Я в душ, Данко, ти йдеш? — повернувшись назад до кімнати, запитала Жанна.

— Іду, — важко зітхнула, відкладаючи телефон. 

Неприємні здогадки гризли душу.

Взяла свій набір для душу і почимчикувала з сестрою на перший поверх, де й знаходилися душові. Простоявши в черзі добрих пів години, швидко помилася, загорнулася у рушник і, почекавши кілька хвилин Жанну, ми разом пішли назад.

— Слухай, він точно не образився на тебе? — запитала, відчиняючи двері душової. — Все-таки для хлопців це важливо.

— Тобі не варто щодо цього хвилюватися, — Жанна махнула рукою, мовляв, перебіситься, — Діма не з тих, хто довго тримає образу. Тим паче я не те щоб була готовою до цього… Ну, розумієш?...

Ми щойно звернули на сходову клітину і я збиралася відповісти, що чудово її розумію, однак не встигла. 

— О, Гос-по-ди, — почула знайомий приємний голос й одразу ж опинилася притиснутою до холодної стіни. Усвідомивши, що це був Натан, пульс миттю підскочив, а сумочка з гелем та іншими косметичними засобами мало не випала з рук. І рушник… Рушник, наче на зло, норовився сповзти, тож довелося його притримати біля грудей.

Лазаревський був холоднющим, просто крижаним. Одягнений у свою мотокуртку, явно щойно з вулиці. Однак я прагнула його доторків, тому навіть не пискнула. Лише поглянула в сині очі, наштовхуючись на задоволений, щасливий погляд, і широко усміхнулася.

Не зволікаючи Натан поцілував мене вимогливо й солодко водночас, показуючи наскільки скучив. Холодні пальці ковзали від плеча до ліктя, немовби не мали спокою. 

— Е-е-е… — протягла поряд Жанна. — Я, мабуть, піду.

Все, на що у мене вистачило сил, — махнути їй сумочкою в знак згоди. 

Не розриваючи поцілунку, Лазаревський огорнув мене руками й кудись повів задом наперед. За кілька секунд ми опинилися в кімнаті для сушіння одягу, де була напівтемрява. Зачинивши за нами двері, хлопець повернув замок і став цілувати мене ще палкіше, руками притискаючи до себе.

— Тільки не кажи, що під рушником нічого немає, Дано, інакше я…

Не договоривши, хлопець знову впився в мої губи, мучив їх та прикушував до приємного болю. Його нестриманість додавала жару внизу живота, який і без того обпалювало бажанням.

— Немає, — відповіла, щойно Натан відірвався від моїх губ, важко дихаючи.

Лазаревський розсміявся уголос, але це не було схоже на глузування, а більше на щось нервове, ніби він таким чином намагався втримати себе в руках.

— За що ти так зі мною? — поклавши долоні на моє обличчя, дивився, як здавалося в темряві, вовчим, голодним поглядом. А я так і тримала рукою рушник, аби не опинитися перед ним повністю голою. — Я скучив.