Глава 4

— Навмисне мене уникала, Омело? 

— Так, — прошепотіла, знову сміливо поглянувши в сині очі. Хіба не це він хотів від мене почути?

— Боїшся мене? — раптом випрямився й поклав руки на мою талію, змушуючи затамувати дихання. 

— Я тебе не знаю.

Закинувши голову назад, Натан засміявся і стиснув мою талію руками. Боляче не було, проте я все одно вперлася долонями в його груди, щоб мати можливість відштовхнути хлопця будь-якої миті. 

— Не знаєш і дражниш, Дано, — поклав долоню на мою шию, іншою — притиснув за талію до себе. Дивився прямо в очі якимсь диким поглядом, від якого ще більш ставало лячно. — Не варто бути такою необережною. Якби на моєму місці був інший, він навряд чи тримав себе в руках. 

Схилившись, Натан поцілував мене. Настільки неочікувано ніжно, що в грудях одразу вибухнуло від приємних, щемливих відчуттів. Лякливі слова цієї ж миті забулися, в голові не залишилося нічого. Взагалі здавалося, що в цьому світі залишилися тільки я і Натан, що міцно притискав до себе і цілував до тремтіння в тілі. 

Втім, згодом Лазаревський відсторонився й ще хитріше глянув мені в очі.

— Ти ж цього хотіла, чи не так? — його голос вібрував від збудження.

— Так.

Почувши відповідь, Натан всміхнувся. Зіниці хлопця розширилися, ніби від задоволення.

— Подобається твоя чесність. Втечемо звідси?

Серце пропустило удар. Я дуже хотіла піти з ним, проте здогадувалася, на що він натякав.

— Натане, я не… — захитала головою, не знаючи, як м’яко відмовити.

— У тебе ще не було сексу? — зацікавлено звів брови вгору.

— Був, — раптом почервоніла до кінчиків волосся, тому змушена була заплющити очі. — Чорт… Я не те хотіла сказати. Мала на увазі, що не готова отак одразу…

— Вважаєш, я не розумію слова “ні”? 

— Я тебе не знаю, — знову повторила й спробувала вивільнитися з його обіймів. На диво, Натан мене відпустив.

Сховавши фен, пішла до дверей, уникаючи зустрічатися з його важким поглядом.

— Гарно подумай, Дано. Вдруге я не пропонуватиму.

Ну чому він поводився так нестерпно? Чому розмовляв так, ніби вважав себе мало не Богом? Зупинилася перед дверима й глибоко вдихнула. Виходить, або зараз, або ніколи?

І головне ж — нестерпно хотілося піти з ним, але чи варто довіряти одним лише словам?

Поки я вагалася, Натан підійшов ззаду й поклавши руку на мій живіт, притиснув до себе. Обличчям зарився у моє волосся, викликаючи теплим диханням сироти на шиї. Його близькість не дозволяла думати тверезо. Задурманений мозок хотів лише погодитися.

— Я чекатиму тебе надворі через десять хвилин. Якщо не вийдеш, більше не помічатиму. Відчуєш на власній шкірі, як воно.

Змій-спокусник і…

— Шантажист, — засміялася, розуміючи, що в глибині душі погодилася на все ще тоді, коли не відштовхнула, щойно Натан підійшов. — Мені потрібно сказати сестрі, що я йду. Тож дай хоча б двадцять.

— П’ятнадцять. І попередь клаповухого, щоб більше не торкався тебе, інакше матиме на кілька зубів менше.

— Ми лише друзі, — навіщось виправдовувалася, хоча й прекрасно розуміла, що Стасу я подобалася.

— Друзям не заглядають у декольте, щойно є така можливість. 

— Ревнуєш?

— Вважай, що так. Іди, час не стоїть на місці.

Я знайшла Жанну на кухні, в обіймах Діми. Вони аж занадто по-дорослому цілувалися, мацаючи одне одного руками. Волосся хлопця досі було мокрим, ніби його корова язиком лизала. А кузина просто мала кумедний вигляд.

— Вибачте, — відвела погляд, стримуючи сміх, — Жанно, можна тебе на хвилиночку? Це важливо.

— Ой, Данко, це ти? — сестра нарешті помітила мене й відступила від свого альфа-самця, який все ще був з оголеним торсом.

— Телефон знайшовся? 

— Авжеж! Дімка змусив усіх заткнутися і ми змогли почути дзвінок. Телефон чомусь опинився під диваном. У тебе все гаразд? — сестра дивилася на мене занадто пильно. Діма ж стояв позаду неї й нетерпляче чекав, коли я вже зникну.

— Я б хотіла піти звідси. Не сама, — виразно глянувши на Жанну, повільно кивнула. Вона одразу ж примружила очі й спитала одними губами:

— Натан?

— Угу.

— Іди, — втомлено махнула рукою, — ніяких сил з тобою нема. 

Широко усміхнувшись Жанні, помахала її кавалерові.

— Бувай, Дімко! Рада знайомству! Вечірка була дахозносною!

— Бувай, Омело!

Розвернувшись, поспішила до виходу.

— Данко, будь обережною! — гукнула сестра в спину, проте я вдала, що нічого не почула. 

Щоб знайти свій верхній одяг і взуття, знадобилося занадто багато часу. Тож надвір я вийшла майже впритул, боячись, що Натана там не буде. Проте Лазаревський стояв під ліхтарем і палив. Щойно помітив мене, самовдоволено усміхнувся й викинув цигарку до урни, яка стояла неподалік. 

— Ходімо, — простягнув мені руку, коли підійшла ближче. 

— Куди? — запитала, проте руку все ж дала, відчуваючи, як глибоко в грудях розливається тепло. Натан переплів наші пальці й повів мене геть з двору.

— Секрет.

Таємнича відповідь мене не влаштувала, однак я не стала допитуватися, щоб не набридати. Мені просто подобалося йти з ним за руку, відчувати теплоту його шкіри й думати про те, що я сподобалася Натану.