Глава 3

— Омела! Омела! Зачекай!

Ох, і причепилось же до мене це прізвисько, вигадане одногрупниками. Тепер мене так називали усі, кому не лінь. Не те щоб воно мені не подобалося, адже походило від мого прізвища Омельченко, проте поширення зі швидкістю блискавки трохи лякало. 

Зупинившись, обернулася на знайомий голос.

— Привіт, Данко! — до мене поспішав Стас, усміхаючись на всі тридцять два. — Як справи?

— Привіт, — віддячила йому милою усмішкою, — все чудово. Ти щось хотів? Бо я поспішаю трохи.

Навмисне стала йти, сподіваючись, що хлопець зрозуміє мій натяк і зникне. Проте Стас, який ніколи їх не розумів, став іти поряд.

— Так, хотів, — було помітно, що він нервував. — Сьогодні один мій знайомий влаштовує вечірку в себе вдома. Чи не хотіли б ви з Жанною піти? Там буде весело. Багато народу, все таке…

З кожним словом впевненість хлопця розвіювалася.

— Все таке? — усміхнено перепитала.

— Угу.

— А де хоч вечірка? Далеко від гуртожитку? — глянула на Стаса, який кумедно куйовдив волосся рукою.

— Та ні, зовсім поряд. Ви прийдете? — очі хлопця засвітилися радістю.

— Поговорю з сестрою. Думаю, що прийдемо. П’ятниця все-таки, треба й відпочити трохи.

— Супер! Я тоді пізніше зайду до вас, щоб усе детальніше розповісти.

— Гаразд, Стасе, бувай!

— Бувай, Омело! — підморгнувши мені, хлопець розвернувся й побіг в протилежний бік. Я ж попрямувала до виходу з корпусу.

Снігу навалило стільки, що до гуртожитку ледве дісталася, перебираючись через кучугури. Жанка дивилася якийсь серіал від Нетфлікс і жувала попкорн.

— Привіт! — скинувши пуховик і роззувшись, впала поряд із сестрою. — Стас запросив нас на вечірку. Хочу піти.

— Іди, — байдуже відповіла сестра, витріщаючись на екран. 

— Гей! Ти мене почула взагалі? Я сама туди не піду! 

— Ти не сама, а зі Стасом! — кузина поставила серіал на паузу й нарешті помітила мене.

— Ти справді настільки йому довіряєш, що готова відпустити молодшу сестричку бозна-куди? І куди взагалі подівся твій запал? Де полювання на чоловіків?

— Я не хочу нікуди йти… — застогнала Жанка, падаючи на ліжко й накриваючись подушкою. — Я ще від твого дня народження не відійшла.

— Він був два тижні тому! 

— То й що?! А я вже стара, в мене немає здоров’я веселитися так часто.

Стара вона, бачте!

— Ну будь ласочка, — жадібно пропищала, — може там буде Натан…

— Я бачила його вчора з Юлькою.

— Не вірю, що у них щось серйозне, — стягла з Жанни подушку й відкинула вбік.

— Думаєш, такі, як він, здатні на щось серйозне? 

Насправді я не думала. Мені просто хотілося його знову побачити. Минула наша зустріч, в університеті, була занадто короткою. Він лиш привітався зі мною й підморгнув, проходячи повз. А мені необхідно було більше. 

— Будь ласка, — жадібно попрохала, відчуваючи відчай. 

З хвилину сестра сердито сопіла, дивлячись то на мене, то на стелю, але зрештою здалася:

— Якщо він там буде, пообіцяй, що не наробиш помилок. Пообіцяй, що не погодишся на те, про що потім шкодуватимеш! 

— Я обіцяю, — твердо відповіла, — що абсолютно точно не погоджуся на щось легковажне. Чи ти мене погано знаєш?

— Ні, але хвилююся за тебе. Ти обрала не того, — важко зітхнувши, Жанна повернулася до свого серіалу. А я тим часом з радістю на серці стала шукати в шафі нормальний одяг для вечірки.

***

Дім Стасового друга справді знаходився неподалік, але ми все одно викликали таксі, аби не лізти снігом. У дворівневій квартирі, власниками якої були явно не бідні люди, стояв такий шум, що ми з сестрою миттю перестали одна одну чути. Побачивши купу народу, я навіть розгубилася трохи, не очікуючи потрапити в метро у час пік. 

— Дівчата, — Стас не розгубився — обійнявши нас обох за плечі, повів у глиб натовпу. — Ходімо, знайдемо собі щось випити! О, Дімка!

Познайомивши зі своїм другом, власником квартири, нас тут же пригостили сидром і провели мініекскурсію, хвастаючись стінами, що поглинають шум. Діма, блондин середнього зросту, з довгим волоссям до плечей, зав’язаним на потилиці у хвостик, явно насолоджувався тим, що влаштував для своїх гостей. Ну і, звісно ж, помітно випендрювався, говорячи, що в його квартирі є абсолютно все, що потрібно для лінивого життя.

Чесно кажучи, хлопець цей був трохи нудним і я вже навіть думала, як би нам відкрутитися від його набридливої уваги, проте завівши нас до великої кухні, Діма сам дивом зник, залишаючи нас із Жанною наодинці з незнайомцями, які навіть тут знайшли собі розваги.

— Прилипало який! — прокоментувала сестра, роздивляючись побутову техніку. — Але мені все одно сподобався, кумедний такий. А ще хвалько і…