Глава 2

Ще деякий час я почувалася незручно, присоромленою. Але при цьому усвідомлювала, що Натан мені подобатися не припинив. Навпаки — стало тягти до нього ще більше. 

Канікули допомогли трохи заспокоїтися, все обдумати та прийняти рішення. Ймовірно, воно було дурним. Ні, цілком точно воно було дурним, але я не могла просто так відступитись. Натан засів у серці й не збирався нікуди звідти діватися. І чим більше я думала про нього, тим більше хотіла, аби така зустріч повторилася знову. Навіть якщо він скаже такі самі слова, які змусять почервоніти з голови до ніг.

Другий навчальний семестр почався зі снігу. Повернувшись до гуртожитку, з сумом поглянула на місце, де завжди стояв мотоцикл і побачила там кучугуру снігу. Натан точно не їздив такою погодою, адже в листопаді, коли вдарили морози, він перейшов на громадський транспорт.

***

— Може ти хоч раз залишиш волосся невипрямленим? Тобі личать милі кучерики. Сьогодні можна.

— Нізащо! — взявши в руки стайлер, стала перед дзеркалом. — Це жахливо, я ж схожа на якусь пухнасту овечку! 

Як же мені хотілося мати ідеальне пряме волосся, як у сестри, але природа вирішила, що мені потрібно вдатися в бабусю, й нагородила оцим неподобством.

— Ні, ти просто… миліша з ними.

— Навіть не продовжуй, Жанко, я не піддамся. Не в мій день народження.

Театрально зітхнувши, вона стала розкладати тарілки на столі — гості мали прийти за двадцять хвилин. 

— Ти бачила сьогодні Натана? — спитала в сестри й навіть серцебиття зачастилося. Чомусь саме сьогодні, в день свого повноліття, я хотіла побачити його. Але щиро вірила в те, що це трапиться.

— Ні. Востаннє днів чотири тому, в університеті.

Жанна змирилася з тим, що я частенько згадувала про Лазаревського, хоча й не схвалювала моє захоплення. Весь час говорила, що він занадто дорослий і має дурну славу, це вже не згадуючи стосунків з викладачкою.

— А я все одно відчуваю, що ми зустрінемося сьогодні.

— Триматиму кулачки, щоб цього не трапилося, — помітивши у віддзеркаленні довгий язик хитрющої сестри, схопила з полички улюбленого плюшевого зайця й кинула на неї.

Втім, Жанна легко перехопила іграшку й жбурнула її мені в спину, весело сміючись.

— Твій Натан — ще той бабій. Навіть не дивлячись на те, що мутить з Юлькою, дівчата з його курсу хвалилися, що спали з ним.

— Мало що можуть говорити дівчата! Він подобається багатьом, от і вигадують різні дурниці. 

Я не вірила у чутки, прекрасно розуміючи, як вони з’являються. Про мене теж говорили різне у рідному місті, особливо після того, як я покинула Максима, але не зважала на людей з брудними язиками. Тож просто продовжила випрямляти волосся, уявляючи нашу зустріч з хлопцем.

Гостей навалилося вдвічі більше, ніж ми запрошували. Хтось прийшов з подругою, хтось із другом, одногрупниця Жанки лише забігла привітати мене, але хіба ж ми могли її не запросити залишитись? Тож до восьмої вечора кімната переповнилася студентами й усі, розсівшись хто куди, галакали, сміялися і змагалися у вигадуванні найсміховинніших тостів. А ще дарували подарунки. Просто море подарунків! І хоч вони були не надто дорогими, та мали надзвичайну цінність для мене. 

— Данко! — загадково промовив Стас, тримаючи в руках паперовий пакет, з якого стирчала висока рожева коробка, — тобі уже вісімнадцять, тож… — витримавши театральну паузу, хлопець дістав подарунок і з задоволеною мармизою вручив мені. — На повноліття заведено дарувати ляльку як символ… еее… Я забув як там далі…

Стас хотів сказати іще щось, однак кімната вибухнула сміхом, а його голос потонув у цьому гаморі. Я і сама сміялася з кумедного моменту, адже хлопець починав так впевнено, а потім вочевидь розхвилювався.

— Дякую! — усміхнулася на всі тридцять два й хотіла роздивитися ляльку, проте несподівано опинилася у його ведмежих обіймах. Почувалася дещо незручно, адже не обіцяла Стасові нічого серйозного. І коли саме зібралася вивільнитися з обіймів, він і сам мене відпустив.

— Рости великою і красивою! Хоча останнє й так маєш! Як і перше, в принципі…

Всі знову зареготали й хтось запропонував за це й випити шампанського. 

За годину ми з Жанною змушені були бігти в магазин за продуктами, бо гості усе з’їли та випили. Ще за годину до нас завітала сусідка знизу й пригрозила, що здасть кожного, якщо не припинимо горланити на весь гуртожиток та не розійдемося. Розходити ніхто нікуди не збирався, тож ми вимкнули музику й стали з усіх сил стримуватися — не кричати й ховати раптові вибухи сміху в долонях, плечі того, хто сидів поряд, або в найважчих випадках — у подушках. 

Об одинадцятій вечора ми з кузиною знову вийшли до магазину, адже вечірка мала продовжуватися хай там що.

Через шампанське, яке трохи сп’янило голову, я почувалася щасливою і надміру веселою. Особливо, коли Жанна всю дорогу згадувала ганебний тост Стаса.

— Ну годі вже його перекривляти! — реготала я, підіймаючись сходами з пакетом продуктів. 

— …тобі уже вісімнадцять… — продовжувала кузина грубим, дещо ведмежим голосом. — Еее… я забув…