Розділ 8. Сімейна пастка

Христина не звикла програвати. Пряме зіткнення на кухні показало їй, що Яна виявилася сміливішою, ніж здавалося на перший погляд, а в очах Максима вперше з'явився небезпечний для Христини сумнів. Вона розуміла: якщо хлопець почне аналізувати факти, її ідеальній грі настане кінець. Потрібно було діяти на випередження і вдарити туди, де Яна була найбільш вразливою — по її стосунках із мамою.

Наступного ранку Яна прокинулася від гучних голосів, що лунали з вітальні. Серце стиснулося від передчуття нової біди. Вона швидко накинула халат і спустилася сходами.

На дивані сиділа її мама, Тетяна, тримаючи в руках розбиту порцелянову статуетку — витончену балерину, яку Яні ще в дитинстві подарував покійний батько. Це була її найцінніша річ, яка завжди стояла на її столі. Поруч із Тетяною сидів вітчим Андрій, похмуро зсунувши брови, а в кріслі навпроти, загорнувшись у плед, тихо схлипувала Христина. На її щоці красувалася свіжа, червона подряпина.

— Що тут відбувається? — застигла на порозі Яна.

Тетяна підвела на доньку погляд, повний розчарування та болю.
— Яно... як ти могла? Я знала, що тобі важко прийняти зміни в родині, але це... це вже занадто.

— Мамо, про що ти кажеш? — Яна перевела погляд на Христину. Та підвела на неї повні сліз очі, в глибині яких проглядав ледве помітний, холодний тріумф.

— Яночко, я просто хотіла повернути твою статуетку, — тремтячим голосом заговорила Христина, щільніше кутаючись у плед. — Ти вчора так кричала на кухні через ту дурну записку... Я вранці зайшла в твою кімнату, щоб віддати балерину, яку випадково забрала разом із речами. А ти... ти просто накинулася на мене. Вирвала її, розбила, ще й штовхнула мене на шафу. Я забилася...

— Що?! — у Яни перехопило подих від такої нахабної брехні. — Мамо, я тільки-но прокинулася! Я взагалі не виходила з кімнати! Вона все вигадала! Подивіться на неї, це ж акторська гра!

— Досить, Яно! — різко обірвав її вітчим Андрій, підвівшись із місця. — Христина вся в синцях, твоя реліквія розбита вщент. Хто ще міг це зробити? Ти вчора влаштувала істерику перед Максимом, а сьогодні зігнала злість на моїй доньці. Твоя поведінка стає неконтрольованою і небезпечною.

— Андрію, заспокойся, будь ласка, — тихо плакала Тетяна, підходячи до Яни. — Доню, тобі потрібно навчитися стримувати свою агресію. Христина не винна, що ми тепер одна родина. Твоя заздрість переходить усі межі. Тобі варто вибачитися і, мабуть, якийсь час побути вдома, подумати над своєю поведінкою. Я зателефоную в університет і скажу, що ти захворіла.

Яна дивилася на маму і не впізнавала її. Христина ідеально прорахувала все: вона сама розбила найдорожчу для Яни річ, сама зробила собі подряпину, щоб виставити сестру психічно нестабільною агресоркою в очах батьків. І тепер Яна під домашнім арештом, ізольована від Максима.

Вона повільно повернула голову і подивилася на Христину. Та, ховаючи обличчя від батьків у плед, на секунду показала Яні язик і беззвучно, самими губами прошепотіла: «Шах і мат».

Яна зрозуміла, що виправдовуватися перед батьками зараз марно — вони повністю під впливом Христини. Вона мовчки розвернулася і пішла до своєї кімнати, зачинивши двері на замок. Їй потрібен був новий план, і цього разу вона мала діяти не емоціями, а холодним розумом.

Вона дістала телефон і написала Марті лише одне слово: «Починаємо».