Розділ 4. Територія університету

Наступний ранок зустрів Яну важкою головою та розмитими думками. Вона майже не спала, прокручуючи в голові нічні слова Христини. Попереду був університет — місце, яке раніше здавалося Яні її безпечною зоною, адже там вони з Максимом навчалися на одному факультеті, хоч і на різних курсах.

Проте, коли вона увійшла в головний хол корпусу, затишна атмосфера звичного студентського життя миттєво випарувалася.

Біля великого стенда з розкладом стояла щільна купка першокурсників та старшокурсників, звідки лунав знайомий, занадто гучний і впевнений сміх. Яна сповільнила крок. У центрі загальної уваги стояла Христина. На ній були трендові широкі джинси, обтислий топ, який підкреслював бездоганну фігуру, та стильні окуляри.

— ...Ой, та ладно вам! У Києві ми з дівчатами ходили в клуби й крутіше, але ваш місцевий паб, про який розповів Макс, звучить цілком затишно. Обов'язково підемо туди в п'ятницю! — щебетала Христина, активно жестикулюючи.

Поруч із нею стояв Максим. Він виглядав трохи втомленим після ранкової поїздки з батьком, але посміхався, слухаючи її історію. Поряд крутилися його друзі-футболісти з університетської збірної, які буквально зазирали Христині в рот.

— О, Яночко! Привіт! — раптом вигукнула Христина, помітивши її в натовпі. Вона так активно замахала рукою, наче вони були найкращими подругами з пелюшок. — Іди сюди, я тут розказую хлопцям, як ми вчора ділили кімнати!

Усі погляди миттєво перевели на Яну. Дівчина відчула, як щоки починають горіти від ніяковості. На відміну від Христини, вона сьогодні вдягла звичайне просте худі й джинси, а під очима через безсонну ніч залягли легкі тіні.

— Привіт, — тихо сказала Яна, підходячи ближче та намагаючись дивитися тільки на Максима. — Максе, ми... ми поговоримо? Ти казав, що звільнишся після зустрічі.

Максим зробив крок до неї, але Христина спритно перехопила ініціативу. Вона підхопила Максима під руку — настільки невимушено й природно, що це виглядало майже законно.

— Яночко, сонечко, Максик зараз трішки зайнятий, — солодко промовила Христина, заглядаючи хлопцю в очі. — Уявляєш, яке диво? Мене за розподілом кинули саме в його підгрупу на німецьку мову! А оскільки я пропустила перші теми через переїзд, декан попросив Макса стати моїм куратором і допомогти наздогнати програму. Правда ж, Максику? Нам якраз треба в бібліотеку по підручники.

Максим почухав потилицю, явно почуваючись ніяково під прямим і пораненим поглядом Яни.
— Ну... так, Яно. Мені дійсно треба показати їй, де що в корпусі, та зайти на кафедру. Давай зустрінемося на великій перерві біля кав'ярні? Пообідаємо разом.

— Звичайно, пообідаємо! Усі разом! — радісно підхопила Христина, не даючи Яні вставити жодного слова. Вона переможним поглядом подивилася на зведену сестру крізь скельця своїх окулярів. — Ну що, Максе, ходімо? А то всі найкращі посібники розберуть.

Вона потягнула Максима за собою по коридору. Хлопець лише обернувся на ходу, винувато знизав плечима і крикнув: «О першій біля кав'ярні!». Його друзі рушили слідом за ними, жваво обговорюючи нову красуню факультету.

Яна залишилася стояти посеред галасливого холу зовсім одна. Тепер Христина була не просто в її домі. Вона прийшла на її територію, забрала її друзів і зробила так, що Максим став її офіційним «помічником».

Яна стиснула лямки рюкзака так міцно, що побіліли пальці. Вона розуміла: якщо зараз вона просто піде в сльозах, Христина остаточно виграє цю гру. Потрібно було щось робити.