Розділ 3. Нічні шепоти й розбиті дзеркала

Ніч опустилася на місто, принісши із собою прохолоду, але в гостьовій кімнаті, яка тепер стала кімнатою Яни, повітря здавалося важким і задушливим. Дівчина лежала на незнайомому ліжку, загорнувшись у ковдру по самі вуха. З-за стіни — з її колишньої кімнати — вже годину як стихло. Христина нарешті вгамувалася.

Яна дивилася в стелю, де замість звичних фосфорних зірочок, які вона колись клеїла разом із Максимом, була лише чужа, холодна білизна. На душі було порожньо й гірко. Максим так і не зайшов до неї після того, як допоміг Христині з речами. Його просто покликав батько, і хлопець поспіхом пішов додому, лише винувато кивнувши Яні на прощання.

Раптом у тиші кімнати пролунав ледве чутний звук. Хтось тихо тричі постукав у шибку вікна.

Серце Яни зробило кульбіт. Цей стук вона впізнала б із тисячі. Вона миттєво підхопилася з ліжка, підбігла до вікна й відчинила його. Нанизу, тримаючись за гілку старої яблуні, стояв Максим. У світлі місяця його розпатлане волосся здавалося срібним.

— Псс, Яно, ти не спиш? — тихо покликав він, задираючи голову.

— Максе? Що ти тут робиш так пізно? — пошепки запитала вона, відчуваючи, як образа всередині починає танути від одного його вигляду.

— Я не міг заснути. Ми ж... ми так і не договорили на пірсі. Спускайся на ґанок, будь ласка. Я приніс той самий чай із чебрецем у термосі.

Яна посміхнулася — уперше за цей довгий вечір. Вона швидко накинула на плечі теплий кардиган і навшпиньках, намагаючись не рипіти мостинами, вийшла з кімнати. Коридор був темним і тихим. Повз двері Христини вона пройшла затамувавши подих.

Коли Яна вийшла на дерев'яний ґанок, Максим уже чекав її, сидячи на сходинках. Він одразу протягнув їй гарячу металеву чашку, від якої йшла ароматна пара.

— Вибач за вечір, — тихо сказав він, коли вона сіла поруч, затишно підібгавши під себе ноги. — Усе вишло якось безглуздо. Твоя зведена сестра... вона надто енергійна. Я просто не знав, як відмовити, щоб не здатися грубим у перший же день.

— Вона забрала мою кімнату, Максе, — тихо відповіла Яна, дивлячись на свої пальці, що стискали чашку. — А мама навіть не заступилася за мене.

Максим зітхнув і м'яко обняв її за плечі, притягуючи до себе.
— Мені шкода. Це несправедливо. Але гей, дивись на це з іншого боку: зате тепер твої вікна виходять прямо на мій двір. Якщо Христина захоче подивитися на захід сонця, їй доведеться купувати квиток, а в тебе — найкращі місця в першому ряду.

Яна тихо засміялася, уткнувшись носом у його плече. Усе знову ставало правильним. Затишним. Їхнім.

— Яно, — Максим раптом відсторонився і взяв її за підборіддя, змушуючи подивитися на себе. — Те, що я хотів сказати на пірсі... Жодні зведені сестри, жодні переїзди нічого не змінять. Ти для мене — найважливіша дівчина у світі. І я...

— Ой, як це мило! А мені можна з вами? — раптом пролунав зверху дзвінкий, розтягнутий голос.

Яна і Максим здригнулися й синхронно підняли голови. На балконі другого поверху, прямо над ними, спираючись на перила, стояла Христина. На ній був шовковий халатик, а в руках вона тримала телефон, екран якого підсвічував її обличчя ідеальним глянцевим світлом. Вона дивилася на них із лінивою, переможною посмішкою.

— Мені так погано спиться на новому місці, — поскаржилася Христина, картинно позіхаючи. — Почула ваші голоси. Максиме, а ти чому не спиш? Твій тато, до речі, казав моєму батькові, що ти завтра о восьмій ранку маєш їхати з ним на якусь важливу зустріч по роботі. Тобі точно пора спати, а то матимеш жахливий вигляд.

Максим помітно зніяковів і швидко прибрав руку з плеча Яни.
— Ем, так... справді. Я захопився. Завтра рано вставати.

Він підвівся зі сходинок, ховаючи термос у рюкзак.
— Яно, вибач, мені справді час. До завтра?

— До завтра, — глухо відповіла Яна. Світло всередині неї знову згасло.

Максим швидко попрямував до хвіртки, а Христина з балкона крикнула йоми навздогін:
— На добраніч, Максику! Не проспи, я перевірю!

Коли кроки хлопця стихли, Христина перевела погляд вниз — на Яну, яка так і залишилася сидіти на холодних сходах. Посмішка Христини миттєво стала холодною і хижою. Вона піднесла телефон до губ і тихо, але чітко, щоб Яна почула, прошепотіла:
— Перший раунд за мною, сестричко. Наступного разу термос буде мій.

Вона розвернулася і зайшла в кімнату, голосно зачинивши за собою балконні двері. Яна залишилася одна в нічній темряві, стискаючи в руках чашку з чаєм, який стрімко холонув.