Гра "Цукерочка".

Останнім часом думки про те, що робити з новорічними подарунками. Літо, таке жаданне, так гарно на подвір'ї. Та чомусь уява переноситься на новорічні свята. Такі думки просто не виникають, тому без емоційно обмірковую їх. 

В сім'ї троє маленьких діточок,  ще, навіть, і не школярки, але ми з чоловіком дуже відчули тягар новорічних подарунків. За законом України сім'я з трюх дітей вважається багатодітна. Тому ми належимо до таких соціальних категорій населення, яким можуть надати дитячі подарунки новорічні. Окрім того, що дітям може щось перепасти від мера нашої громади, маю на увазі подарункові цукерки, чоловік привозить три коробки з роботи і вони просто гігати. Минулого нового року ми отримали таким чином 6 подарункових наборів: три від громади і три з роботи. 

Пам'ятаю, як два роки тому, вперше я побачила одразу три здорових подарункових набори на власні очі. Що ж зімною творилася: це і жадібність, і голод, наче не було солодкого в магазинах і не буде до віку, це і бажання володіти ними, і цікавість була, і милосердя, бо можна й комусь приємно зробити.

Тому, тоді ми гарно так наїлися солодкого. Звісно ця краса не зникла в нікуди, бо відобразилося на фігурі і стані здоров'я. Вже цього року вирішили щось робити з подарунками. Дітям цукерок багато не можна і не потрібно, а ми, що ж свині їсти аби не пропало. Воно не пропаде в такому випадку,  а здоров'я наше так. Набір цукерок гарний карамелі майже не має. Хоча ще років 5 чи 10 ми бачили серед подарункових наборів багато карамелі і це вважалось чимось не добрим і дешевим. А тут тобі і Снікерси, і шоколадні цукерки, які хочеш, і вафлі шоколадні. І якщо якась карамельна цукерочка потрапила, то вона була якась особлива, її смак не пропадав серед такого феєрічного різноманіття шоколаду. Чомусь виникло питання: чи це так нам пощастило з наборами, чи якість цукерок з часом знизилась?

Цими новорічними святами більшість роздали, та все ж залишила добрячу частину їсти самим.

За останні пів року я серйозно переглянула свої погляди на цукор, мабуть через те й заздалегідь вирішила продумати, що з такими подарунками робити.

В моїй уяві я їх  легко роздала близьким, рідним, сусідам. Та так гарно в мене все склалось, що ці подарунки й порогу будинку нашого не перетнули.

Та якось рано-в-ранці, коли я тільки прокинулась, а в цей час,  якраз, думки від Творця, виникла думка: " які цукерки? Щоб по мільйону на рахунки дітям поклали! І що року 250000+грн.". Ми неймовірно багаті ресурсами, ми заможні, досить приймати такі об'їдки.  Тож мільйон, що найменше,  або звіт того, що зробили в цьому напрямку. 

Це була жорстока гра, коли дітям давали цукерки, як подачку від держави, а ми приймали й раділи. 

А що, навіть, на цукерки своїм дітям не заробили? Тому й раді такі? 

Мабуть власник такої гри ще враховував, якісь певні закони Всесвіту, накшталт того, відбираючи треба щось залишити. 

Україна українська.

08.07.2025