Чужа душа

Вона дивилась у вікно…

Краплі дощу повільно стікали по склу…Вона їх не помічала. Вона думала про нього.

Вона згадувала той вечір, коли вони вперше зосталися наодинці. Його очі. Його погляд. Його подих біля своїх плечей. Його дотик…

Вона не хотіла в нього закохуватися. Занадто популярний. Занадто самовпевнений. Занадто чарівливий.

Проте вона закохалася. Як тільки їх губи опинилися на відстані поцілунку – вона закохалася. Як тільки він доторкнувся до її плеча – вона закохалася. Вона потопала у його карих очах і не кликала порятунку.

Вона не хотіла, аби хтось дізнався. Вона нікому не сказала. Ховала свої почуття. Уникала тих карих очей. І того ніжного доторку. І того гарячого подиху.

Ззовні вона робила вигляд, що їй неважливий той вечір. І він їй також неважливий. А насправді вона чекала його дзвінка. І зустрічі. Вона так мріяла про зустріч. Коли вони скажуть про свої почуття. Коли вони знову будуть лишу удвох. Аби знову відчути його гарячий подих. І ніжний дотик. І нарешті поцілувати його.

І ніхто не дізнався. Навіть він.

Через місяць вони зустрілися в автобусі. Було темно, але вона була рада бачити його…чути його… А він…

Він розповідав про свою дівчину. Яка вона гарна. Як їм добре удвох.

Вона слухала його. І дивилась у вікно. Як стікали краплі дощу по склу. Так само стікали сльози по її щокам. Вона більше ніколи не закохається. Нікому не відкриє своє серце. Нікому не повірить.

Лише краплі дощу стікали по склу…

Вона дивилась у вікно..