Глава 15

Намагаюся відштовхнути чоловіка і моя долоня опиняється на міцних грудях. Відчуваю биття його серця і, здається, воно б’ється у такт з моїм. Так само швидко, схвильовано, ритмічно. Він нахиляється і шепоче на вухо:

— Жоден людський закон, шлюбний договір чи перстень не має сили проти того, що викарбувано нашими душами. 

Його гарячий подих торкається моїх губ. Мої очі заплющуються і я готова піддатися своїм бажанням. Проте миттю пригадую якою буде ціна цієї помилки та відхиляюся:

— Ні, Райгаре. Істинність, навіть якщо вона і справді між нами є, то це лише магія драконів, а я людина. До того ж, поки я заміжня, то ця розмова позбавлена сенсу.

Вириваюся з його обіймів та забігаю у свої покої. Зачинивши двері перед носом принца, ховаю обличчя у долоні. От, драконисько! Гадає, якщо він породистий принц, то всі жінки повинні кидатися до його ліжка. Безперечно він вродливий, володіє певним магнетизмом, і точно знає як діє на мене, проте це не дає йому права висувати такі непристойні пропозиції.

Трохи пізніше служниці допомогають переодягнутися у нічну сорочку та йдуть геть. Я досі збентежена сьогоднішніми подіями, ніяк не можу заспокоїтися. Клятий драконисько! Задурив мені голову і тепер до мені лізуть гріховні думки з Райгаром. У нього пишні вуста і, мабуть, він божественно цілується. Миттю злюся на себе. Я заміжня жінка, а мрію про якогось принца, котрий розкидається гучними заявами.

Свічки догорають у канделябрах і я зручно вмощуюся у ліжку. Цей день виявився складним і я радію, що він нарешті завершився. З коридору до мене доносяться кроки. Двері відчиняються і я схоплююся на ліжку. Сідаю, спираючись спиною до подушок, і у напівтемряві впізнаю Гаррета. Одразу натягую ковдру до грудей та ховаюся від поглядів чоловіка. На мені лише тонка нічна сорочка на бретелях, і герцог зосереджує увагу на моїх оголених ключицях. 

— Гаррете? Щось сталося? — у моєму серці загоряється тривога. Десь п’ять років чоловік не приходив вночі до моєї спальні.

— Ні, хотів поговорити.

— Зараз? Вночі? — дивуюся ще більше.

— А що тут такого? Ти ж ще не спиш, — Гаррет впевнено підходить до мене.

— Не сплю, але я не одягнена відповідно, щоб приймати гостей.

— Я тобі не гість, Айріс. Шкода, що ти про це забула.

Він сідає на край мого ліжка і я мимоволі трохи відсуваюся, збільшуючи відстань між нами. Якби знала, що він прийде то одягнула б нічну сорочку з гудзиками до горла та зачинила двері на всі на замки, або й взагалі не знімала сукню. Стискаю губи та мрію, щоб він якнайшвидше покинув мою спальню. 

— Кажи чого прийшов, — висловлюю нетерплячість.

— А що чоловік не може прийти до своєї дружини?

— Може звісно, але наш шлюб лише на папері, тому твої пізні візити недоречні.

Гаррет нахиляється до мене, змушуючи тонути у подушках. Він нависає зверху, кладе долоню на моє плече та зупиняє погляд на моїх вустах:

— Я хочу це змінити. Я пробачаю тобі і готовий знову зробити тебе своєю справжньою дружиною.

Чоловік тягнеться до мене, його подих обпікає вуста і здається він має намір мене поцілувати. Він що з дуба рухнув чи захворів? Впираюся долонями у його міцні груди та злегка відштовхую:

— Пробачаєш мені? — мій голос переходить на нервовий сміх. — Тобі немає за що мене пробачати, цей шрам на обличчі ти отримав через свою дурість.

— Ти вдарила мене підсвічником і розсікла брову, — згадуючи давню образу, він підвищує голос. Він усім розповідав, що цей шрам залишився у нього після героїчного бою під Швайманом.

— Я захищалася, — виправдовуюся. — Ти прийшов до мене вночі після своєї коханки і вимагав виконання подружнього обов’язку. Я сказала тобі тоді, й повторю зараз — ти можеш мати всіх жінок світу, але я більше ніколи не стану твоєю.

— Ти моя дружина! — нагадує з агресією у голосі.

У його зелених очах стільки злості, що здається ще трохи і цього разу він розсіче мою брову підсвічником. Проте я його не боюся, і не збираюся підкорятися. Гордовито піднімаю підборіддя:

— Шкода, що ти забув про це, коли втішався у ліжку з іншими жінками.

— Ти сама винна у цьому. Якби ти мені не відмовляла…

— Я відмовила тобі тільки тоді, коли дізналася про твою зраду з Присцилою, — перебиваю та не дозволяю безпідставно себе звинувачувати. — Я була вагітною, ось-ось мала народити, а ти втішався в обіймах іншої, — від болючої згадки, на очах виступають сльози.

— Я був п’яний і зовсім цього не планував. Я навіть не пам’ятаю як зрадив тобі. До того ж, після того випадку я терпляче чекав поки ти відновишся після пологів, не дивився на інших жінок, і тільки через три місяці навідався до твоїх покоїв. І що я отримав? Ти відмовила мені і вдарила підсвічником по голові.

— Бо ти не чув мого “ні”, — підвищую голос. — Якби та каблучка не зникла, то я б розлучилася з тобою одразу після твоєї зради.