Глава 13

Райгар повільно переводить холодний погляд з її обличчя на прикрасу. 

— Я не люблю отримувати подарунки від чужих жінок. До того ж, зараз це схоже на хабар. Дозвіл спільної трапези за прикрасу. Мій статус не дозволяє це зробити. Вам краще подумати не про те, як мене задобрити, а про ваше місце у цьому домі. Є господар, господиня, а ви хто? Підопічна, якій шукають вигідну партію, щоб видати заміж? Принаймні саме так мені вас відрекомендували. Якщо це так, то я явно не ваш майбутній наречений. Подумайте про це сьогодні, коли будете вечеряти одна.

Райгар впевнено йде до свого місця за столом. Клорентіна залишається стояти непорушно, все ще тримаючи простягнуту скриньку. Вона стискає губи, а в її очах спалахує злість. Дівчина переводить на мене погляд сповнений ненависті. Складається враження, що у всіх своїх бідах, вона звинувачує мене. Клорентіна повертає голову до Гаррета та піднімає брови догори, наче підштовхуючи його до дій. Чоловік йде слідом за принцем.

— Ваша Високосте! Можливо сьогодні ви зробите виключення і дозволите Клорентіні вечеряти з нами? Останнім часом їй дуже самотньо.

— То можеш вечеряти з нею в іншому місці. Впевнений, що ми з герцогинею та Еваном знайдемо чим себе розважити, — Райгар навіть не розвертається до Гаррета і займає своє місце за столом.

Мені подобається його позиція. Він знає, що товариство Клорентіни мені не приємне і не змушує терпіти її присутність. Гаррет нервово кусає губи:

— Але, Ваша Високосте, Клорентіна щиро шкодує про те, що сталося.

— Її вибачення прийняті, але я не бажаю сьогодні з нею вечеряти і не бачу причин обговорювати це знову.

Гаррет поглядом вказує Клорентіні на двері. Дівчина з докором дивиться на нього, опускає голову та йде геть. Ми розміщуємося за столом. Еван не відпускає з рук іграшкового дракона, служниці мовчки розставляють тарілки та зникають, залишаючи нас у гнітючій тиші.

Я намагаюся дивитися куди завгодно, тільки не на принца, але кожною клітинкою шкіри відчуваю його дражливий погляд на собі. Він повільно піднімає руку, торкається пальцями коміра своєї сорочки й розстібає верхній гудзик, ніби йому раптом стало надто спекотно. Рух настільки лінивий, плавний і звабливий, що я мимоволі тамую подих. Райгар розстібає ще один гудзик, а я нахабно розглядаю його ямку між ключицями та верхню частину міцних грудей. Хочеться, щоб він продовжував розстібати сорочку та  викинув її геть. До моїх щік миттєво надходить прилив жару. Сама не розумію, в яку мить мені стало дуже цікаво, що принц ховає під одягом. Фантазія вимальовує треноване тіло, а у животі закручується гарячий вихор. Роки без уваги чоловіка нагадують про себе і перед очима спалахують гріховні картинки з Райгаром.

Його погляд ковзає моїми губами, чоловік ледь помітно всміхається, ніби знає про все, що зараз відбувається у моїй голові. Він бере бокал з вином до рук, але не поспішає пити. Граючись, крутить келих у руках і здається мені надто звабливим.

Гаррет помічає наші переглядини. Його смарагдові очі спалахують ревнощами. Він переводить скажений погляд від принца на мене, шукаючи на моєму обличчі бодай найменший натяк на провину.

— Щось не так із вином, Ваша Високосте? — голос Гаррета сипить від люті та ревнощів. — Чи вам надто спекотно у моєму замку?

— Вино чудове, як і те, що я бачу навпроти.

— Навпроти моя дружина, — Гаррет говорить з натиском у голосі. Райгар повільно підносить келих до вуст та нарешті робить ковток:

— Ви так часто це повторюєте, що складається враження, ніби ви нагадуєте це собі, щоб не забути.

Гаррет стискає губи від злості.

— Пам'ять у мене чудова, Ваша Високосте. Я чудово пам'ятаю кому одягав на палець обручку, а от ви зазіхаєте на чуже. Чужа жінка — це солодкий плід, але ви його не скуштуєте.

— Я не зазіхаю на чуже, лише хочу повернути своє. Ви вкрали мою істинну пару і добре це знаєте.

Суворі погляди чоловіків схрещуються, наче мечі у жорстокій битві. Вони немов два хижаки, котрі готують пошматувати одне одного. Еван впускає виделку на тарілку і дзвінкий звук змушує мене здригнутися. Син хитає головою:

— Але красти не гарно. Тату, ви щось вкрали?