Глава 5

Айріс

Намагаюся зберігати спокій, але всередині все вирує від емоцій. Декілька тижнів! Я наївно гадала, що ці гостини лише на два-три дні. Проте, якщо я стільки часу можу терпіти присутність Клементіни, то присутність драконів також витримаю на гідному рівні. Далі сніданок перетворюється на допит. Райгар ставить Гаррету запитання щодо патрулювання прикордонних територій,  уточнює деталі, і я бачу, що він налаштований серйозно. Після сніданку вони відправляються на огляд прикордоння, а я полегшено видихаю. Присутність цього нахабного дракона хвилює. Я контролюю підготовку до вечері, адже цей поважний драконисько має бути задоволений.
Небо затягується сутінками, і вони повертаються. Райгар чимось розлючений, Гаррет насуплений, а двоє драконів-охоронців стурбовані. Я розпоряджаюся щодо вечері, і гості заходять до зали. Побачивши мене, чорні зіниці генерала видовжуються у вертикальну смужку. Слідом за ними заходить Клорентіна. Вона одягнулася у сукню, застібнуту на всі ґудзики аж до шиї, довгі  рукави повністю приховують руки, темне волосся заплетене у косу та закріплене на голові, і дівчина вдає із себе святу невинність. Вона робить граційний реверанс та змахує віями:
— Ваша Високосте! Я чимось розлютила вас вранці, і прошу вибачити мені. Якщо моя поведінка здалася вам неприпустимою, то щиро перепрошую.
Артистка! Змінила відверту сукню на вбрання черниці, заплела волосся і сподівається, що генерал драконів повірить у цю наївну маску невинності. З цікавістю спостерігаю за цим дешевим спектаклем. Райгар запитально підіймає брови доверху:
— Тобто ти навіть не розумієш, за що просиш вибачення? — його голос лунає з насмішкою. 
У залі стає занадто тихо. Клорентіна схвильовано перебирає сукню пальцями. 
— Я лише хотіла бути привітною господинею для такого вельможного гостя. 
— Господинею? У цьому замку є лише одна господиня. Вона стоїть он там, — Райгар вказує у мій бік, навіть не повертаючи голови. — А ти виказала неповагу до мене, загарбала місце, яке тобі не належить за жодним правом. Якщо ти думаєш, що глухий комір загладить твоє нахабство перед герцогинею та моїм родом, то ти помиляєшся.
Гаррет, який і без того насуплений та темний від гніву через якісь невтішні новини з огляду прикордоння, здригається й гарячково сипить:
— Клорентіно, геть! Негайно йди до себе і не турбуй Його Високість.
Дівчина червоніє, випрямляється, кидає на мене погляд, наповнений пекучою ненавистю, і майже вибігає із зали, гучно грюкнувши дубовими дверима. Райгар повільно переводить  на мене погляд. Його невдоволеність після поїздки миттєво розчиняється, а вуста видовжуються у звабливій посмішці, яка йому личить.
— Спеціально для вас, Айріс. Не хочеться, щоб якесь сміття псувало вам трапезу, — він сідає на своє місце і владно змахує рукою. — Подавайте вечерю.
Цей чоловік поводиться так, наче весь світ належить йому. Хоча певною мірою так і є. 
— У рейді Прикордонням я виявив дивну аномалію і дозволю собі припустити, що у вашому краї з’явився драконоборець, — генерал зіщулює очі й уважно стежить за моєю реакцією.
— Драконоборець? — щиро дивуюся. — Хіба вони існують? Я вважала, це тільки легенди.
— Останнього драконоборця вбили тридцять років тому, — Райнар переказує древні легенди. — За законами королівства, всіх, хто має у своїй крові цю магію, мають стратити. Вони небезпечні тим, що здатні забрати у дракона драконячу магію, він не зможе перетворюватися і залишається людиною. Це дозволяє його вбити. Така сила загроза королівській династії. На скелях біля північного рубежу ми знайшли сліди магічного ритуалу. Хтось висмоктав увесь драконячий вогонь. Таке здатний зробити лише драконоборець. 
Правління драконів і справді тримається на їхній силі. Не дивно, що вони вигадали такий жорстокий закон. Я беру виделку до рук:
— Сподіваюся, ви швидко його знайдете.
— Я теж на це надіюся, — Райгар кладе шматок м’яса до рота і не відводить від мене спекотного погляду. 
Мої щоки горять, а я почуваюся так, ніби сиджу перед ним оголена. Гаррет нервово струшує серветку та стелить її на коліна.
— Завтра можемо відвідати ринок. Там багато людей, можливо, хтось щось чув.
Вони обговорюють плани, а я радію, що зараз увага дракона мені не належить. 

Вночі не  можу заснути. Кручуся з боку на бік, моє тіло обпікає жаром та вкриває потом. Підводжуся з ліжка і п’ю воду. Зрештою накидаю на плечі плед та виходжу на балкон. Прохолодне повітря торкається щік й трохи стає легше дихати. До мене доносяться дивні звуки. Підходжу до перил та вдивляюся у зоряне небо. У ньому з’являється величезна тінь. 

Помічаю дракона, який широко розправив велетенські крила. У темряві його луска переливається майже чорним перламутром. Він робить повільне, граційне коло над вежею і повертає голову в мій бік. Я замираю, не в змозі зрушити з місця. Дракон складає крила й стрімко пірнає вниз, опускається на мій балкон. У повітрі він перетворюється на чоловіка і перед мною постає Райгар. 

Він повільно випрямляється. Тонка сорочка, розстебнута на грудях, тріпоче від вітру, темне волосся скуйовджене, а золотисті очі з вертикальними зіницями зацікавлено дивляться на мене. Тільки тепер розумію, в якому вигляді я постала перед ним і щільніше замотуюся у плед, ховаючи свою нічну сорочку. Погляд дракона зосереджується на моїх босих ногах, розпатланому русявому волоссю, стурбованому обличчю та пухких вустах.

— Айріс, тобі теж не спиться?

— Я вийшла подихати свіжим повітрям, у покоях надто душно. Не очікувала побачити вас у небі,  — виправдовуюся та намагаюся не дивитися на його рельєфні груди, котрі визирають з-під сорочки.

— Мій дракон всередині дуже неспокійний. Його  надто сильно манить до істинної пари і я боюся не стриматися.