Глава 3

— Переймаєшся пристойністю? А пристойно те, що на твоєму чоловікові запах іншої жінки? — своїми словами драконисько б’є у найболючіше місце. — У нас, драконів, такого немає. Якщо дракон зустрічає свою істинну пару, то більше не дивиться на інших жінок. Торкається тільки істинної, і це навіки.
Гарна казочка. Можливо, шість років тому я б повірила у таке, але зараз розумію, що реальність набагато суворіша. Райгар дивиться на мої вуста і, здається, ледь стримується, щоб їх не поцілувати. Від цієї близькості мені не просто спекотно, а я згораю у невидимому полум’ї. Мені подобається зовнішність цього чоловіка, його аромат, магнетизм та солодкі байки про кохання. Від його наполегливості легко розплавитися, проте я вже давно не наївна дурепа, котру можна легко надурити. Завмираю на місці й припиняю марні спроби вибратися з його обіймів. Чоловік шепоче мені у вуста:
— Зараз мій дракон відчуває, що ти моя істинна пара.
— Ваш дракон помиляється, — забуваю про його титул та злегка підвищую голос. — Якщо вам потрібна жінка на ніч, то це не я. Впевнена, що зможу допомогти вам у цьому делікатному питанні і знайду дівчину, яка скрасить вашу самотність.
— Мені не потрібні інші, — дракон вдаряє кулаком по стіні, і з неї сиплеться штукатурка. З переляку я здригаюся та заплющую очі. — Мені потрібна тільки ти. Невже не розумієш значення "істинна пара"? Це мова не про одну ніч, а про все життя.
До покоїв вривається Гаррет і двоє драконів у людській подобі. Погляд Еверта зупиняється на нашій небезпечній близькості, на моїх палаючих щоках та долоні принца, котра все ще притискає мене до стіни. Він на мить завмирає і супить брови:
— Ваша Високосте, що відбувається? Ми чули удар.
Рагнар важко дихає та намагається опанувати себе. Він неохоче відхиляється:
— Так, від стіни відвалилася штукатурка. Довелося рятувати герцогиню.
Рятувати герцогиню? Подумки одразу обурююся. От і закінчуються всі красномовні слова, коли мова йде про відповідальність. Якби я справді була істинною парою цього дракона, то він зараз же це озвучив та заявив про свої права на мене. Проте він відступає, а Гаррет, наче нічого не помічає, безпідставно виправдовується:
— Я не уявляю, як це сталося. У замку зроблений ремонт, якщо бажаєте, то виділимо вам інші покої.
— У цьому немає потреби, — Райгар переводить на мене погляд, і від цього мої щоки палають ще більше. — Ці покої мене влаштовують, нехай слуги приберуть тут.
— Добре, сніданок чекає в обідній залі, — відступаю і нарешті звільняюся від його рук. — Дозвольте вас провести.
— Звісно, — принц киває. — Герцогине, сподіваюся, ви обдумаєте мої слова і зрозумієте, як усе серйозно.
Він розвертається й крокує геть, а за ним, мов тіні, слідують двоє його драконів-охоронців. Я вирушаю за ними, але Гаррет хапає мене за лікоть та змушує зупинитися:
— Про що ви говорили? Чому він затискав тебе біля стіни? Ти що, вирішила звабити принца?
Я відсмикую руку та звільняю її з липкого полону. Обурення та образа на обох чоловіків закипають всередині.
— Звабити? Тобто затискав мене він, а винна я? Краще навчися захищати свою дружину. Але у тебе на це немає часу, адже ти надто зайнятий Клорентіною.
Не чекаючи на його відповідь, гордовито піднімаю голову, розправляю спідницю й крокую геть. Ще й клятий дракон мене дратує. Теж мені, поважний гість! Думає, якщо він красень-принц, то це  дає йому право спокушати чужих дружин і розповідати казки про істинність. Я ж не дракониця, щоб бути його істинною парою. Спочатку кричить про істинність на все життя, а як тільки справа почала набувати розголосу, він підтискає свій драконячий хвіст і ховається за легендою про штукатурку. Стискаю руки в кулаки від злості. Я не дозволю йому зробити себе іграшкою у цій незрозумілій драконячій виставі. 
Після такої неприпустимої поведінки вже не дуже поважні гості заходять до зали.  Як тільки я переступаю поріг, моя витримка, видресирувана роками,  дає тріщину. За розкішно накритим столом сидить Клорентіна. Вона вмостилася по правий бік від чільного крісла у сукні з надто глибоким вирізом для ранку і повільно попиває сік із кришталевого келиха.
— О, а ось і поважні гості, — вона виспівує надто солодким голосом та підводить свої безсоромні очі на Райгара. Здіймається з місця і робить реверанс так старанно, що з декольте ледь не вивалюються її груди. — Ваша Високосте, ми так чекали на вас. Я особисто розпорядилася подати найкращі соковиті м'ясні страви для вас.
Брехуха! Та вона навіть не знає, що у нас у меню. Я все проконтролювала, скуштувала та затвердила. Ця вискочка принижує мене як господиню. Райгар зупиняється посеред залу. Його зіниці знову звужуються до небезпечних вертикальних смужок, а погляд ковзає з нахабної коханки на Гаррета, який навіть не намагається її приструнити. Принц здивовано піднімає брови:
— А це хто?