Глава 2

Від почутого мої щоки наливаються вогнем. Звісно, всім у замку відомо, що через коханок чоловіка я не ділю з ним ліжко після своєї вагітності Еваном, проте ніхто не наважувався озвучувати таке приниження назагал. Від злості смикаю руку та вириваю її з долоні Райгара. Виштовхую з себе щось схоже на ввічливу посмішку:

— Може, це через мої парфуми? Вони мають властивість прибирати всі інші запахи. Прошу, проходьте до замку. Не варто продовжувати розмову на протягах.

Розвертаюся та прямую до дверей. На своїй спині відчуваю гарячий погляд цього дракона і не розумію, чому до мене така увага. Ми заходимо до столової зали. Аромат їжі витає в повітрі та розбурхує апетит. Я обводжу все контролюючим поглядом. Стіл ідеально сервірований, виделки розставлені рівно, на скатертині жодної складки, а келихи блищать на сонці. Я стаю біля столу та схрещую руки на животі:

— Сніданок готовий. Ви, мабуть, зголодніли з дороги.

— Спочатку я б хотів оглянути свої покої. Проведете мене? — Райгар дивиться з викликом.

— Звісно, вам виділили гостьові покої в західному крилі. Прошу, за мною.

Я рівняюся з ним та виходжу із зали. Впевнено йду вперед, генерал крокує поруч, а Гаррет та інші два дракони рухаються трохи позаду. Чую тупіт дитячих ніжок і до мене біжить Еван. 

— Мамо! З яйця вилупилося пташеня! Уявляєш? Нарешті ми дочекалися! — Син підбігає до мене та обіймає за ноги. Наче не бачачи гостя, смикає за сукню. — Ходімо, подивишся на пташеня.

Ловлю на собі суворий погляд Гаррета. Він аж почервонів від злості.

— Любий, у нас гості. Поводься належним чином.

— Ой, — син винувато дивиться на генерала. Миттю випростується та схиляє голову. — Добрий день!

Райгар стискає губи. Його зіниці звужуються та перетворюються на тоненькі ниточки. Він важко видихає: 

— Ти знущаєшся? У тебе ще й дитина?

Я не розумію такої реакції. Ці дракони явно дивні. Гаррет штовхає мене ліктем та змушує відійти:

— Прошу вибачити мою дружину. Вона не навчила сина манер. 

— Еван добре вихований, — стаю між сином та чоловіком. — Він просто розхвилювався. У його птаха було яйце, і він із нетерпінням чекав, поки хтось вилупиться.

Райгар не відводить погляду від моєї дитини. У його зотистих очах вирує суміш емоцій від злості до розчарування. Еван виглядає з-за мене:

— Хочете, я вам теж покажу пташеня? Це ж правда, що ви вмієте літати? Я бачив великого зеленого дракона у вікні.

Заплющую очі й молюся, щоб син замовк. Присідаю біля нього та беру маленькі долоні у свої руки:

— Еване, любий, зачекай мене у своїх покоях. Я скоро прийду, і покажеш мені пташеня.

— Добре, мамо, — син схиляє голову. — Прошу вибачити мені, я змушений вас покинути.

З особливою грацією Еван йде до себе, а у мене досі палають щоки від сорому. Гаррет вказує рукою у бік західного крила, і чоловіки продовжують рух коридором.

— Жінки, що з них візьмеш. Не можуть навіть впоратися з таким простим завданням, як виховання дитини, — Гаррет не стримується від отруйного докору.

— А як ви виховуєте сина? — питання Райгара змушує Гаррета хвилюватися, адже ті короткі уїдливі фрази, котрі він звик говорити сину, складно назвати вихованням.

— Я вчу його бути справжнім чоловіком.

Гаррет відчиняє двері гостьових покоїв принца, і ми проходимо всередину. Все вилизано до блиску та сяє чистотою. Я особисто перевіряла стан цих апартаментів, проконтролювала свіжість простирадл та наявність води у графині. Райнгар оглядається та кривиться:

— Згодиться. Герцогу Еверт, покажіть покої моїх супроводжуючих, а доти я тут все роздивлюся.

— Звісно, Ваша Високосте! Їхні покої поруч.

Гаррет виходить геть, і я слідую за ним. Голос Райнгара змушує мене зупинитися:

— Залиштеся, герцогине. У мене до вас виникли деякі питання.

— До мене? — здивовано оглядаюся на дивного гостя.

— Так, мені потрібно краще оглянути покої.

Я покірно повертаюся назад і стаю біля дверей. Чоловіки виходять геть, залишаючи мене наодинці з Райгаром. Він підходить до мене повільно, ніби хижак, котрий грається зі страхом своєї жертви. 

— Чому ти вийшла заміж за Гаррета?

— Перепрошую? — суплю брови й не розумію запитання. 

— Облиш всі ці формальності. Ти з ним явно не через сильне кохання. Що тоді? Тебе змусили?

— Ваші питання недоречні.

— Доречні! Невже ти не розумієш? — він знервовано проводить долонею по своєму волоссю, а я досі не усвідомлюю, що маю розуміти.

В одну мить він опиняється надто близько. Торкається долонями до моєї талії та злегка штовхає до стіни. Притискається до мене, заганяючи у своєрідну пастку.  Піднімає руку та повільно проводить пальцем по моїй щоці, вустах та різко опускається до ключиці. Від цих дотиків всередині мене розпалюється вогонь. Я вже й забула як це, коли до тебе торкається чоловік та дивиться на тебе із захопленням в очах. Райгар саме так і дивиться на мене, ніби для нього я весь всесвіт. Він нахиляється і його дихання лоскоче шию.