Глава 1

— Клорентіна знову провела ніч у покоях вашого чоловіка.

— Мене вже давно не цікавить, з ким Гаррет проводить ночі, — неконтрольовано стискаю пальці в кулак так, що нігті впиваються в шкіру. Сподіваюся, управителька не помітила цього, і гордовито задираю голову. — Головне, щоб він приймав цироній.

— Приймає, Ваша Світлосте, і навіть не здогадується про це. Я регулярно підсипаю йому це в їжу.

— Добре, а зараз у мене є важливіші справи, ніж перейматися тим, хто в ліжку мого чоловіка. Перевір, чи все підготували до приїзду генерала. Все має пройти ідеально.

Управителька кланяється та йде геть. Ніхто не знає, скільки зусиль мені знадобилося для цього вдаваного спокою. Останні п’ять років шлюбу я мовчки спостерігаю, як змінюються коханки у мого чоловіка, а моє сімейне життя котиться до пекла. Намагаюся відігнати гіркі думки та поправляю своє шоколадне волосся. Виходжу з покоїв і спускаюся до зали. Біля столу бачу Евана, свого п'ятирічного сина. Він — єдине, що за всі ці роки не дозволило мені зламатися.

— Еване, не їж солодкого до сніданку, — одразу роблю зауваження.

— Я не їв, — сині оченята невинно дивляться на мене, але крем на губах красномовно свідчить про злочин.

— Негарно обманювати. Я ж тобі казала, що завжди знаю, коли ти брешеш. Тоді ти сяєш червоним світлом, яке бачу тільки я, — впевнено обманюю та витираю хустинкою його вуста.

— Доброго ранку! — до зали заходить Гаррет, а мене пересмикує від його голосу.

Одразу згадую про слова управительки та чергову коханку в його ліжку. Не відповідаю і поправляю костюм Евана. Чоловік стає біля нас, а я звертаю увагу на його парадний мундир, гладко зачесане русяве волосся та давній шрам над оком. Сьогодні Гаррет особливо вирядився.

— Айріс, усе готово до приїзду гостей? Генерал — брат короля, і ми маємо прийняти його на вищому рівні.

— Не хвилюйся, так і буде. Його покої готові, сніданок — теж.

— Ваша Світлосте, — до зали забігає вартовий, — далеко в небі дракони. Вони наближаються до замку.

— Ходімо, Айріс, генерал прибув. Як господиня замку і моя дружина ти повинна його зустріти.

Киваю та йду за Гарретом. Здається, якби не ці умовності, то він про мене взагалі б не згадав. У небі й справді кружляють дракони. Троє масивних ящерів швидко наближаються до замку. Попереду них летить великий дракон зі смарагдовою лускою. Він приземляється на майданчику перед замком, а я тамую подих.

Дракон перетворюється на високого, кремезного чоловіка з широкими плечима. Волосся кольору ночі, скуйовджене вітром, додає йому особливого шарму. Декілька пасом спадають на чоло, виділяють суворі вилиці, вольове підборіддя з помітною щетиною та пухкі вуста. Проте найбільше заворожують його очі кольору розплавленого золота з чорною зіницею. Про вроду драконів ходять легенди, і щойно я впевнилася в їхній правдивості. Цей дракон, мабуть, відчув мій допитливий погляд і зосереджує увагу на мені. Гаррет низько кланяється:

— Ваша Високосте! Ми раді вітати вас у нашому домі!

Судячи зі звертання Гаррета, я тепер точно знаю, що переді мною генерал, брат короля, Райгар Морвейн. Дракон навіть не дивиться на нього і впевнено підходить до мене. Зупиняється надто близько, порушуючи всі межі пристойності та мій особистий простір. Я роблю реверанс і відступаю на один крок:

— З приїздом, Ваша Високосте! 

Він не відповідає. Продовжує дивитися на мене, підходить, нахиляється і принюхується. Така дивна поведінка змушує хвилюватися. Сподіваюся, від мене не смердить, адже на світанку я приймала ванну. Парфуми! Точно! Може, йому не подобається аромат моїх парфумів? Або забагато зробила пшиків? Хтозна, який нюх у цих драконів. Він злегка відхиляється, його погляд обпікає щоки, губи, шию, ключицю, й увага дракона зосереджується на моїх шоколадних очах. 

Він бере мою долоню та знімає мереживну рукавичку. Недбало жбурнувши її на землю, підносить мою руку до обличчя та жадібно принюхується. Його дотик надто гарячий, здається, що у його венах тече розплавлена лава. Вмить його чорні зіниці видовжуються та стають вертикальними. Райгар притуляє долоню до своєї щоки, і я відчуваю під пальчиками злегка колючу щетину. Завмираю та не знаю, як реагувати на таку дивну поведінку. Може, у драконів так заведено, але я навіть не здогадуюся, що маю зробити у відповідь. Щоб заповнити незручну тишу, Гаррет вказує рукою на мене:

— Познайомтеся, моя дружина, герцогиня Айріс Еверт.

— Дружина? — Райгар супить брови так, наче щойно він почув найгіршу звістку у світі. — Вона не може бути нічиєю дружиною, вона ж моя іс… — дракон замовкає, а мені залишається лише здогадуватися, що він хотів сказати.

— Так, Айріс моя дружина, — Гаррет підходить та нахабно забирає мою долоню у принца. — Ми одружилися шість років тому.

Райгар зіщулює очі. Вириває мою руку з долоні чоловіка та підносить до своїх вуст. Таврує шкіру надто спекотним поцілунком.

— Ви впевнені, що вона ваша дружина? На ній немає вашого запаху, і вже давно.

Додавайте книгу до бібліотеки, щоб не пропустити продовження. Буду рада, якщо натиснете на сердечко біля книги. Підписуйтеся на мою сторінку і будете  курсі новин щодо моєї творчості.