Господар
Я побачила його за вечерею. Він сидів на чолі столу, мовчазний, із поглядом, що ковзав по мені, не затримуючись — але я відчувала кожну секунду цієї уваги.
Він не ставив запитань. Лише слухав. І коли я говорила, мені здавалося, що слова зникають десь між нами, не доходячи до його вух.
— Ви швидко звикнете, — сказав він нарешті.
Це не звучало як заспокоєння. Це звучало як вирок.