Кімната без дзеркал
Моя кімната була найменшою в домі. Низька стеля, вузьке ліжко, шафа без ручок і жодного дзеркала. Це впало в око одразу, але я не наважилася спитати. У цьому домі запитання висіли в повітрі, як заборонений запах.
Я розкладала свої небагаті речі повільно, ніби тягнула час. Кожен звук лунав надто голосно — шелест тканини, скрип підлоги, моє власне дихання. Здавалося, будинок прислухається, вивчає мене.
Коли я торкнулася стіни, вона була теплою. Не від сонця — сонця тут майже не було. Тепло було живе, неначе під штукатуркою щось рухалося.
Тієї миті я вперше подумала: можливо, я зробила помилку, прийшовши сюди.