Я пам’ятаю момент, коли дім прийняв мене.
Це сталося не тоді, коли я переступила поріг. І не тоді, коли підписала договір. Це сталося вночі, коли я прокинулася від відчуття, що на мене дивляться.
Повітря було густе, ніби насичене чужим диханням. Я лежала нерухомо, слухаючи тишу, яка не була порожньою. У цій тиші ховалося щось уважне, терпляче. Наче дім вирішував — залишити мене чи вигнати.
Тоді я ще не знала, що кожен, хто тут залишався, платив ціну. І що я вже заплатила.