Глава 8

На те, щоб прооперувати несподіваного пацієнта, пішло більше двох годин. Я нервувала, боялася, що бруд, який потрапив до ран, може стати причиною запалення, тому старанно знезаражувала, промивала і зшивала. Знеболюючі на чоловіка діяли погано, і кілька разів мені дуже хотілося, щоб він був у непритомності. На жаль, вирубати його старим перевіреним поколінням лікарів до мене засобом я не наважилася при сторонньому спостерігачі. Це могло вважатися за замах, а пораненим явно дорожили.

А потім я просто сиділа поруч зі своїм пацієнтом, відіславши Рока, час від часу перевіряючи пульс. Чоловік дихав рівно, без хрипів.

– Я знаю, вас змусили. Мені шкода. Але я вам вдячний, - за моїми розрахунками він мав спати ще близько години. Тепер, коли на його обличчі не було крові, я могла розгледіти, що незнайомцю трохи більше, ніж мені, у нього сіро-зелені очі, смаглява шкіра, що непогано поєднувалася з темним волоссям. Все це я відзначила відсторонено, наче й не була зараз поряд із ним, не тримала його зап'ястя у руках. Якоїсь миті дивний страх пішов, і я вже цілком спокійно могла знаходитися поряд з ним.

- Це моя робота. Нічого особистого. Але в майбутньому мені хотілося б мати більше інформації про те, куди мене тягнуть.

- Ви могли б допомогти навіть ворогові? – здивувався пацієнт.

- Послухайте, я не спала ніч, з ніг валюсь, а мені ще добиратися до замку. Якщо, звісно, ви не вирішите тримати мене тут силою.

– Не вирішу. Але ви можете самі захотіти залишитися з нами, - тихо промовив чоловік, а потім, ніби схаменувшись, додав, - мене звуть Роланд. Я відповідаю за групу людей, які знайшли притулок у скельних печерах. Ми пристосувалися досить непогано, хоч іноді відбуваються непередбачені події.

– Непередбачуваними подіями ви називаєте бій із людьми головнокомандувача? - уточнила я, звузивши очі.

- Вони не залишають нам вибору, - Роланд зробив спробу піднятися, я допомогла йому сісти і спертися спиною на згорнуту в кілька шарів ковдру.

- Я хочу повернутися додому, де б він не був. Тому навряд чи мене спокусить ваша пропозиція, – поспішила запевнити я, намагаючись розставити всі крапки над i. Не знаю, наскільки довго мені доведеться прожити в цьому світі, але зовсім не прагну опинитися в центрі внутрішніх розбірок і примикати до однієї із сторін. Втім, якщо Рейвену вдасться знову відкрити перехід і його армія перейде наші кордони, вибір для мене буде очевидним.

А зараз я просто була зла, втомлена і трохи роздратована.

- Я розумію вашу ненависть до тих, хто хоче зруйнувати ваш будинок, - Роланд опустив погляд. Його збентеження виглядало для мене трохи дивним.

- У мене немає до вас ненависті, як і симпатії. Ви для мене чужі. Але думаю, що коли руйнується світ, його жителям логічно об'єднатися і боротися за життя разом, а не намагатися знищувати один одного. Чому ви ворогуєте з головнокомандувачем?

- Дуже правильне спостереження. Звірам властиво збиватися в зграю, щоби вижити. Але ми у різних зграях.

Декілька секунд Роланд розглядав мене, і в якийсь момент мені здалося, що його очі стають насиченим зеленим кольором. Погляд паралізує, притягує, змушує втрачати волю та викликає страх. Те саме відчуття, яке я зазнала, ледь глянувши на пораненого. Що в ньому такого? Або точніше, що зі мною не так?

– Давно, коли люди зрозуміли, що світ руйнується, і не буде нам порятунку, вони почали діяти. На жаль, дії були неузгоджені. Кожна країна намагалася розробити свій шлях, приховати його від потенційних конкурентів. В імперії жила одна людина, він служив імператору. Непомітний і нічим непримітний. Розвідки інших країн, принаймні, зовсім не врахували його, і зробили велику помилку. Ніхто б не міг подумати, що якось він наважиться змінити ціле покоління, тільки для того, щоб ті змогли вижити. За наказом імператора дітей забирали в батьків і назавжди змінювали їхнє життя. Пізніше з'ясувалося, що шанс пережити досліди були лише у малолітніх. Підлітки практично не виживали.

– Чому? Що з ними відбувалося? - похмурилася я.

– Повна чи часткова трансформація. Можливо, ви помічали як змінюється головнокомандувач? Він із того покоління змінених.

- А ті страшні тварюки, що нападають ночами? – мене раптом пронизав моторошний здогад.

- Досвіди спочатку проводися над тваринами, - я полегшено видихнула. Було б жахливо усвідомлювати, що частину жителів під приводом порятунку світу перетворили на божевільних тварин. – Ніхто не може сказати, що пішло не так. Багато хто вважав, що форма не важлива, головне, свідомість, суть. І все-таки, свідомість зберегти вдалося не всім. Імператор відібрав більш перспективних, а на ділі – злих, сильних та жорстоких, решту викинув як сміття. Багато тих, хто вижив, приєдналися до нас. Тому ми тут, селимося в печерах, ховаємося вночі та вдень та чекаємо. Вони обрали свій шлях - бігти, покинувши планету. Ми ж хочемо спробувати врятувати те, що ще залишилося.

- Це похвально, але як? – щиро здивувалася я.

– Багато хто з нас змінений. Вони мають не зовсім звичний для людини вигляд, але вони залишилися людьми. Це наш світ і ми готові віддати за нього життя. Серед нас є маги. Вони намагаються повернути планеті життя. Ми шукаємо шляхи, експериментуємо. Іноді… невдало. Планета нестабільна. Головнокомандувач вважає, що ми лише наближаємо її до загибелі.