РОЗДІЛ 14 "Я чекаю спадкоємця"

— Не маю жодного  бажання  працювати, — відкинувшись  на спинку  крісла  та   потягуючи   міцну   бурштинову  рідину, лінивим  голосом  вимовляє Сергій.   Ну,  звісно,  не  хоче!  Останніх   пів  години він  тільки  й  говорить  про Соню,  мовляв,  змінилась,  зовсім   дорослою стала,  незалежною, й   неймовірно  красивою. Щодо  останнього  пункту  згідний  на  всі  сто  відсотків.  Я  сам  пережив  шок,  вгледівши  дівчину  за  спиною дружини. Ні, Софія  симпатична, але  новий  лук  зробив  з  неї  справжню  красуню. Лук  чи   моя  дитина  у  її  животі?   Мимоволі  пересмикуюсь.  Ніяк  не  змирюсь  з  думкою,  що  погодився  на сурогатне  материнство. Колись  я  мріяв  про свого  спадкоємця  під  серцем  коханої жінки. 

 Насупивши  брови,  наливаю  нам  по черговій  порції.

— Женитись  тобі  час,  —  говорю  перше,  що  спадає  на  думку.  —  Шукай  нормальну  дівчину,  і  гайда  в  бій  на  сімейному  фронті. 

— Кожний  день  з  тією  самою  не  цікаво.  Я  люблю  різноманіття:  від вітчизняного  продукту  до делікатесного.  До  речі,    випадково  дізнався  про   закритий  нічний клуб  для  любителів  екстриму.

—  Не  думав,   що всім  відомий  процес   почали  називати екстримом. 

— Та ні,   ти  не правильно  зрозумів,   — в  очах  Сергія   загоряються   вогники  азарту.  Друг змовницьки  подається  вперед  та  переходить  на  шепіт:  — От  візьмімо,  на  приклад,  мене.  Я  звик  брати  те,  що  бачу.  Форми,  личко  сподобались — і  я  готовий  до   швидкого  знайомства.   А  в  цьому  клубі  трішки  не  так.   Дівчину  підбирає  професіонал, і  ви  знайомитеся  безпосередньо у  кімнаті,  де  залишаєтесь  до  ранку. 

— Тобто,   чоловік  позбавлений  будь-якого  шансу втекти?— відверто сміюся  йому  в  обличчя. Сергій   хмурніє, відмахується. 

— Ще ніхто  не  жалівся.  Я,  мабуть,  спробую.  Перевірю  теорію  практикою.    

Я   дивлюсь  на  знайомого  з-під  лоба.  Осудливо.  Не  розумію,  як  можна   шукати дівчину, схожу  на  фантом  з  минулого.

— Маєш на увазі подібну  сестрі  Соні? — питаю  відверто,  чим  заганяю  знайомого у  ступор.   Останній  не поспішає  відповідати,  повільно потягує  спиртне.  —  Це вона  — твій  привид,  який безжально  вкрав  серце.  Їй  шукаєш  заміну?  

— Вона,  не вона — це  не  має   жодного   значення.   Із Сонею я  спілкувався  в  університеті.  А Соломія  — пройдений  етап. Якщо чесно,  я   дуже  здивувався  дружбі Софії  та  Аріни.   Твоя  дружина    знає…

— Що    знає?  — різко  запитую, як  тільки    він  обривається  на пів слові. Назовні   гидкими  зміями  виповзає  страх.  Невже справді  між  нами  щось  було,  а  я  добросовісно  не пам’ятаю? У принципі   багато років  пройшло. 

— Ну...

— Ну,  — перекривлюю  друга.  Я  сам  відчуваю,  як  спиною  пробігають  мурахи, а  долоні  пітніють. Гіршого  сюжету не  придумаєш. 

— Ви  ж навчались  в  одному  університеті,— нарешті  видавлює  обережну  відповідь. 

Прекрасно розумію: не це  хотів  сказати.  В останню  хвилину спасував.

— Мало хто  навчався в  одному  закладі, — буркаю  та  підводжусь  на  ноги.  Слід  змінювати  тему, якщо  не  бажаю  розколотись стосовно   справжньої  цілі  перебування   Соні  у  моєму  будинку.  І  взагалі,   необхідно  зупинити  на деякий  час   дружні  відвідування  і  світські  виходи  коханої у  світ. Нехай  думають,  що  дитину  народила законна  дружина.

  Шукаю  в  шафі теку  з  паперами,  за якою власне і    завітав  Сергій. 

— Тримай, — простягаю   документи. — У нас  є  достатньо часу,  щоб  подумати  над  створенням додаткових  робочих  місць. Я  не  поспішаю. 

— Поки  думатимеш,  хороших спеціалістів  уведуть  з-під  носа. 

  Сергій  — розумний,  хороший   хлопець,  з яким  життя  звело  через кілька років  після  випускного.  Він  був  першим  з   фахівців,  хто  прийшов  працевлаштовуватись  у  невеличку  компанію,  яку я  тільки почав  будувати. У нас  багато  спільного,  але ставлення  до змін  — різне. Якщо  знайомий   звик  приймати рішення  спонтанно,  тоді  я обдумую  кожнісіньку   деталь й  погоджуюсь  на  нове  з  важким  серцем  і  хвилюванням.   Кілька  прикрих    провалів  загартували  досвід. Заперечую: 

— У  нас  хороші  умови. Крім того,  багато     тямущих  хлопців   бажають  мати  запис  про  працевлаштування  в  моїй  компанії. 

Десь  годину  теревенимо  про  справи,  перемиваємо  кісточки     біржам.  Періодично   знайомий   дивиться  на  годинник.  Він  наче  поспішає,  але    шукає  приводу  затриматись.

Здогадуюсь,  що чекає  на  Соню. Розпитуватиме  дівчину  про сестру. Хитрий   жук  так  просто  не піде  з  кабінету, а  я  проти  зайвих  зустрічей  без  інструктажу  новоспеченої  мешканки.    

— Сергію,  я  хочу  поїхати в  автомобільний   салон. Складеш  компанію?   

— Мабуть, дівчата  затримаються. Шкода, я  сподівався  поговорити з  Сонею, — говорить  друг,  проігнорувавши  мою пропозицію.  — Але пообіцяй   запросити  в  гості,  коли  вона  ще  раз  гостюватиме.

— Безумовно. А мені  доведеться  самотужки  блукати  автосалоном.   

— Вибач,  але   маю    нагальну  справу.