РОЗДІЛ 6 "Раптовий порив"

— Аріно,  ти вже прокинулась?

— Не  спиться.  Книгу  читаю.

— О п’ятій  ранку? — питаю,  примруживши очі  від яскравого світла  мобільного телефону. За вікном  сіріє  ранок,  пробираючись у   спальню  крізь тонкий, білосніжний  тюль.   Я   перекочуюсь  на  бік  та  обіймаю  дружину   за  талію. Вона демонстративно  відсувається.  Образилась. З  вчорашнього   дня  поводиться  холодно  та  відчужено. Ніби не кохає,  ніби   тіло  не  бажає  пристрасті. 

— Що читаєш?  — цікавлюсь,  впираючись  носом  в  тендітне плече  і  вдихаючи  аромат  її  шкіри.   Моя  кохана  пахне ваніллю,  моїм  улюбленим   запахом.   Він чудово  підкреслює її  типаж як  жінки. Аріна  — ідеально мені  підходить.  Вишукана, граційна, з гарним смаком, а головне — розумна  і  вродлива,  вона  стала  справжньою знахідкою,  за якою  досить довго  впадав.  Ми познайомились  випадково,  коли я   займав  непримітну,  мало оплачувану  посаду  державного  службовця. Звісно, ситуація  змінилась,  коли   мій  проєкт  у  світі  криптовалют  несподівано    вистрелив,  а   крихітний  рахунок  доповнився   шістьма  нулями.  Неймовірне  везіння  — скаже  хтось. А я  відповім: години   роботи,  постійні   аналізи  фондових  бірж,  віртуальний  світ  цифр,  який  замінив  мені  реальний. Аріна  погодилась  носити  моє прізвище, як тільки воно стало  відомим у  певних,  елітних колах.  Її  батько  до  виходу  на  заслужений  відпочинок  займав   високий   пост, тож гонору  коханій не позичати з малечку. Мабуть,  дівчина  являлась моїм  персональним  стимулом    до досягнення  висот,  котрі  наразі  маю  за   плечима.  Виключно бажання   знаходитись  поруч  з  нею   надихало  рухатись вперед,  не  здаватись і відчайдушно ризикувати. 

— Психолог порадила  переглянути  працю відомого колеги.

— Чому  я  не   знаю,  що  ти  відвідуєш  фахівця?  —  буря  здивування  вибиває  з колії. Підвівшись на  лікті,  горою  нависаю над  дівчиною.  Та вона  спокійно  відповідає:

— Ти  багато  чого  не  знаєш,  або намагаєшся  не  помічати. 

— Поясни! — моя  рука  сама тягнеться  до гаджета. Мені край  необхідно  дізнатись,  чим цікавиться  благовірна. Що за дивні  ігри  відбуваються  за моєю спиною? Проте вона  встигає  сховати  пристрій  під ліжко. 

— Що ти робиш?  — викрикує,   розвернувшись  до мене корпусом. В  чистих очах світить  обурення.  —    Перевіряєш?  Мого  пояснення  не достатньо?

— Аріно,  останнім  часом я  тебе  не пізнаю.  Де твоя  ніжність?

Дівчина   повільно  осідає. Скручується  на   ліжку  клубочком,  по  розпашілих  щічках  повільно котяться  крихітні  сльозинки. 

Відчуваю  докори  сумління.  Підсунувшись  ближче,  проводжу   долонею  по оксамитовому  волоссі,  торкаюсь  тильною стороною  солоної вологи,  м’яко стираю її.

— Сонце,  спробуймо  поговорити. Ти  нервуєш  через  проблему  сурогатного   материнства? 

— Зверни увагу, будь ласка,   навіть   згоду  дівчини  народити  нам дитину  ти  називаєш  проблемою,  — ображено  дує  губки та  сміливо  дивиться  заплаканими,  повними  суму  очиськами. —  Ти просто  зациклений,  що    завагітніти  повинна  я,  що  мучитись  в   пологовому  будинку  повинна я,  що  виключно  від мого  бажання  залежить  народження  твого  нащадка.  Однак,  я  не можу. Не здатна.  Але не  здаюсь. На мою думку, Соня  — ідеальний  варіант,  як  вберегти  нашу  сім'ю,  як  зробити нас  по-справжньому щасливими. 

— Знову  те саме,  — гнівно  кажу  пропри  спроби не реагувати  на  слова   дружини.  — Вдесяте  повторю,  аби  ти  запам’ятала:  поки  ми молоді,  до  нетрадиційних способів  зачаття   не звертатимусь. І  замість  того,  щоб    починати   ранок  з    істерик,  ходи  ліпше  до мене,  або на мене, — я   пригортаю  кохану,  палко   цілую  відкриті  ділянки   шкіри. Проте  мій  порив  зазнає  невдачі.

— Мені  не  можна.  Доведеться  потерпіти. 

— Стривай,  але  ж   в   тебе  пізніше.

— Гормональний  збій!

Вона  ховається у  ванній  кімнаті. Провівши  поглядом   витончену  фігурку  в   персикових  мереживних  трусиках,  розумію,  що  мене  обдурюють.  Аріна  сердиться і  таким чином   сподівається   провчити. Залишається  тільки  сердито  заричати   й  відкинутись  на  подушки.  Дідько! Задум коханої  буде складно  здолати. Вона  не з тих,  хто легко  дає  задню.

Шумно  затягую   повітря. Чомусь у  голові  виринає спогад  про  Софію,  дівчину,  що погодилась  народити і  віддати  дитину.     Але на  гадку  приходить не живий  образ,   а  її світлина  із   студентських  років.  Вродливе  личко  правильної  форми  невиразно крутиться  у  нетрях  пам’яті,  проте я  не  можу    стверджувати,  що  ми спілкувались  в  навчальному  закладі.   Всередині  неприємно ниє. Здається,   зовсім  скоро ми знову  зустрінемось,  і  причиною тому стане   моя  благовірна. 

Я  також підводжусь  з  ліжка  та  для  прийняття  ранкових  процедур спускаюся  на  перший  поверх.  Вийшовши  з  душу,  застаю  Аріну у  передпокої  одягненою.  Вона  метушиться,  шукаючи  ключі  від  автівки.  Вічна  проблема коханої. 

 Я    спостерігаю  за   її нервовими рухами,  за  міцно стисненими  губками,  за  розгубленістю  в  очах. Небо,  я  кохаю   цю жінку  понад  усе. Я  не  можу  її  втратити  й  засмучувати. Переступивши через себе  і  власні  принципи,  швидко  скорочую  між  нами  відстань,  обхоплюю  за    тендітні  плечі  й  силою припечатую  до  стіни.  Дражню гарячим,  рваним диханням,   дозволяючи  жінці  потонути  в  моїх  переповнених  бажанням  очах.    Аріна  вмить  ловити  зміни  настрою,  прекрасно усвідомлюючи   шанс  скористатися  моєї  піддатливістю.  Руки  коханої  спершу  боязко,   несміливо  торкаються  мого  оголеного преса,   тонкі  пальчики  сторожко  перебираються  на спину.