РОЗДІЛ 3 "Кішка"

— Рос,   я  втомилась. З’їздимо  закордон  на   кілька днів?  Сонце,  океан,  білосніжний  пісочок,  круті   вечірки  на яхті… Ммм… — муркоче  на вухо  Аріна,  пригортаючись   напудреною   щічкою  до моєї вилиці.  Красивий,  акуратний  носик  ковзає  шиєю та  залишає  приємну  теплу  доріжку  від  дихання,  а  руки  все  нижче  опускаються  по грудях.   Вдихаю  на  повні  легені аромат  легких  парфумів  і  різко  обертаюсь, аби  спіймати   поцілунок   випуклих  губок — солодких,  коханих,  тільки  моїх.   Дружина  у  відповідь  вигинається  кішечкою,  наступної миті  опиняється  на моїх колінах, і я  забуваю   про  відкритий  ноутбук   та  нагальні  справи. Все  життя  — це справи. Більші,  менші,  вагомі  й  не  дуже,   вони відбирають  час,  не  залишаючи  вільної  хвилинки  для  сім’ї. Інколи мені  здається, що саме тому  кохана  поки  не народила  нам  дитину.  Страх, що я  постійно  зайнятий,  не  дозволяє  жінці  переступити  психологічний  бар’єр.  Принаймні  так  думаю я,  жодним  чином  не погоджуючись  із лікарями,  які розводять  руками у  наших спробах   зачати спадкоємця. 

Я  дивлюсь  у  світло-сірі очі   дівчини,  яку  кохаю  понад  усе. Ні, у  нас  обов’язково  будуть  діти. Заради  них   пора  зробити вибір  на користь особистого   життя,  а  не цифр  у віртуальному  світі.  Коштів  на  рахунках чимало,  тому  чому  б  не   влаштувати  невеличкий  відпочинок.

— Я   тільки  за,  — кажу,   розтягуючи  кутики   вуст  в  щасливій  усмішці. — Обирай, куди  хочеш полетіти,  і  вже завтра  відпочиватимемо  в  іншому  кінці  світу.   

—Ти просто янгол,  — ледь  не плеще у  долоні.

—Поїдемо  і   гарненько попрацюємо  над   хлопчиком  чи  дівчинкою.

Моя  рука  перебирається  на  пружну сідничку,  та   дружина  похмурніє,  її оченята  наповнюються  солоною  водою.  Я  знову  зачепив  болючу  тему.

— Ти ж  знаєш…— опускає  очі  додолу,  втрачаючи  до  мене  будь-який  інтерес.

— Знаю,  що ми  обоє  здорові,  молоді й у   нас  вийде. Обіцяю   приділяти  тобі  більше часу.  Нумо,  крихітко,   усміхнись!  Закінчимо,  що почали.

— Ростику,    маю  до тебе  важливу  розмову, — делікатно опирається  долонями.  По  рваному  диханню вловлюю    її хвилювання  та  бентежність.   Впевнений,  Аріна   щось  задумала  і  боїться    повідомити.   Голос  всередині  підказу, події  стосується  явно не  поїздки.   Здогад  змушує  обличчя  втратити грайливу  маску.

— Що   знову  надумала?  Я  категорично  проти всиновлення,  тому  навіть  не  сподівайся  на  подібне.  Мені   потрібна  моя  кров. 

— Є  один спосіб —   дієвий  і  стовідсотковий. 

Збираюсь в  кулак. Підхід  коханої вже  не подобається.  Легким  поштовхом змушую  прекрасну   половинку  підлестить  на  ноги й  стати  перед моїми ясними  очима.  Поправивши сукню,   вона  елегантно  підводиться  і  вмощується  на стілець  з протилежного  боку  столу. Тендітні  пальчики  з  темно-червоним  манікюром  звиваються  у  замок  поверх  дерев’яного  полотна. Аріна   покусує   губи,  полохливо   кидаючи  на мене  короткі  погляди.  Схоже,   готується  чергова  мозкова  атака   чому   вона  не здатна   завагітніти,  після  чого   слідуватиме  геніальний  план. Передчуття  підказує, що тема  стосуватиметься сурогатного  материнства.   Єдиний  «спосіб», який  не  обговорювали. 

— Ти  щось  знаєш про  сурогатне материнство?  — ніби  озвучує  вголос  мої  прикрі  здогади. Дівчинко,  ми  живе   в  еру  технологій,  про які  хоч  краєм  вуха, але чув. Невдоволено  морщу  носа  та   відкидаюсь  на  спинку  глибокого  крісла,  показуючи  всім  своїм виглядом небажаність вислуховувати  даний  варіант розв’язання   проблеми. Та  кохана  не  відступає: — Розумію,  що  не хочеш навіть  слухати, але,  будь ласка,  дай мені  хвилину  пояснити.

— Про дітей  з пробірки  мені  відомо.

—Ростиславе!  — картинно  закатує  очі. — Не говори  таких  слів. Ними ображаєш  справжніх  фахівців своєї справи,  — дівчина  подається  вперед  та  майже  переходить  на  шепіт:  — У маляти  будуть  наші   гени,  наші  клітини,  частинки  тебе і  мене.  Інша  жінка  виносить його як  інкубатор.  І все. Ми   дамо  їй  кошти,  а  вона  натомість  дитину,  про яку  ти мрієш.  Просто і  легко. Та головне,  без шкоди  для  моєї  ідеальної  фігури. 

Останній  аргумент  добиває. Я  втомлено  протираю  обличчя  і  дивлюсь  на  дружину,   наче вперше  бачу.  Складається  враження,  що купляє   чергову  річ.

— Не здивуюсь, якщо ти вже  знайшла  якусь  бідолашну, якій край  потрібні  гроші. 

— Ну чому одразу  бідолашну?

— Бінго, Аріно!  Бінго!  Тому що  виключно  заради  грошей  людина  здатна  на все: і  вбити, і  народити.  У яку   халепу  вскочила  жінка,  безпорадністю якої  ти вирішила  скористатись? 

Моя  благовірна  лютує.  В очах  читаю  злість,  та    вона мовчить,  намагаючись  зі всіх сил подолати  гірку  правду. Я  людина  прямолінійна  і  відверта,   скажу  чесно  свою  думку.   Інколи  оточенню  зі мною складно,  але   на  правду  не  ображаються.

— Я  сподівалась, що  ти  зрадієш, спробуєш використати  останній  шанс. Я старалась,   шукала  потрібних  людей,  консультувалась.  Виявляється  даремно. Моєму  чоловікові   нічого  не   докажеш, його  думку не  зміниш, і взагалі, один він  має  рацію.  А  про  мене  ти  подумав? Як  жити,  усвідомлюючи  свою безплідність?