РОЗДІЛ 2 "Кава з минулим"

Залишившись наодинці,   заварюю міцну каву. Невеличкою площею  поширюється  духмяний  аромат  напою, окутуючи  пеленою  хиткого спокою.  Я  люблю каву.   До  божевілля.  Не  знаю,  як  проживу  без  неї наступні  місяці. Вагітним     не рекомендовано, а  дружина  Ростислава  дала чітко  зрозуміти,  що мою вагітність  особисто  триматиме  під  контролем. 

Опускаюсь  на  стілець,  зігріваючи   холодні  спітнілі  пальці    на  чашці.  Я  вляпалась  у  доволі  непросту  ситуацію,  з якої вибратись  цілою  і  неушкодженою    буде складно. А  головне  — вберегти  таємницю  з іменем Софійка.  Тільки  я  могла  погодитись  стати  сурогатною  матір’ю  для дитини  Градова,  маючи  при цьому   від нього  дочку.  Та життя  не  завжди  дає  вибір.  

Я  познайомилась з   доволі  милою,   вихованою  та показною  жіночкою у черзі  до  гінеколога.  Всього  лише  один  підпис  на листі  щорічного профілактичного  огляду  змушував  мене  — заплакану  та  вбиту  словами  сестри  про  борг — очікувати  під дверима  лікаря.   Всім  присутнім  було  байдуже  до моїх  заплаканих очей,  до судомного стискання  паперів  у  руках.  Всім…  Світ  взагалі   останнім часом  злий  і  жорстокий.  А вона  присіла  на  край  лави  і  теплим  голосом  поцікавилась,  чи  не  принести  пити. Так  зав’язалась  розмова. Я  важко  сходжусь  з  малознайомими   людьми,  проте Інгі  вдалось  доволі  вдало підібрати  до моєї  душі  ключики. Не  зоглянулась,  як  через  годину  шепотіла  їй  про фінансові  проблеми. Просто  сказала,  що потрібні   гроші,  а  де  їх знайти — уявлення  не  мала.

А  тоді  я   зайшла  в  кабінет. Після огляду  отримала   заповітну відмітку  та  знову  наткнулась  на  Інгу. 

— Все  добре,  здорова?  — турботливо  запитала  вона,  подарувавши  щиру  усмішку. 

— Наче.

— Прекрасно. Сонечко, все  налагодиться. Буде  здоров’я,  а  кошти  знайдуться. Обміняймось  телефонами про всяк   випадок. Хтозна,  можливо, зможу  допомогти.

— Запропонуєш когось  убити?  — я  пожартувала,  та  все-таки  надиктувала   потрібні  цифри. 

—  Я  запитаю  у знайомої  за тебе. Робота  не  пильна, але високооплачувана. Не вішай  ніс, Соню!  Прорвемось. 

На той  час  слова   жінки  сприймались   на кшталт  повідомлення  з фантастичним  змістом. Погодься  я  продати  нирку — грошей  все  одно  не вистачало.

Та на  превелике  здивування  Інга  дійсно  зателефонувала  через кілька  днів.  Приємним  та  стишеним  голосом   запропонувала  зустрітись  у парку   неподалік  тієї самої лікарні,  де  познайомились. Пригадую,   якою  щасливою  і  натхненною  пташкою  летіла   до жінки.  Наївна!   Безоплатний  сир лише у  мишоловці.  Даремно заради твоєї скромно  персони  ніхто   палець  об  палець  не вдарить. 

 Вперше я   насторожилась,  коли   замість  прогулянки,  вона  запропонувала присісти  в  автомобіль. В чорний, тонований.   На заднє сидіння.  З двома  охоронцями попереду  та   одним  на  вулиці. 

Десь  глибоко  всередині  забилось  тривожне  передчуття,  небезпека,  яку  інстинктивно  відчуваєш. Однак  я,  змучена   постійними роздумами   про  борг  сестри,  погодилась  і  присіла в  той клятий  автомобіль. Інга зустріла   спокійним  та улесливим  виразом  обличчя. Її рука,  обвішана   дорогоцінними  перснями,  накрила  мою  і  тоном,  переповненим солодкою  патокою,  знайома  урочисто  сповістила:

— Соню,  маю   неймовірну  звістку.  Усі  твої  проблеми   та  негаразди  можливо вирішити  одним  махом  без  особливих зусиль.  Навіть більше,  ти дізнаєшся,  що таке  жити в  розкоші, багатстві, у   колі  сильних світу  цього.  Лише   одне так,  кілька  підписів  на  паперах,  і   ти отримаєш   половину  гонорару.

— Ось  так  одразу? Тобто,   «погоджусь»  дорівнює  «дадуть гроші»?

— Дівчинка!  Яка ти ще дівчинка.  У  двадцять  п’ять слід  бути  дорослішою. 

Я  заїла губу.  Що  бачила  у  житті? Школа, університет і  одразу  підгузки. Опісля    підробляла   фрилансером у кількох  інтернет-магазинах,  Роботи  багато,  а   зарплатня  мізерна. Крім того,  увесь  мій світ  — це простри  Інтернету,   старенький   ноутбук  і   дві  мамочки  у  нашому  дворі.   І  звісно,  сестра  Соломія, яка  не  дає  засумувати, підкидаючи  в   буденність яскравих  фарб. Єдиним  світлим  промінчиком    з минулого  був   раптовий  зв'язок  з  Градовим. Я  берегла  подію у  пам’яті  та  старалась  не думати,  що Ростислав    сплутав мене  з іншою, чиє  ім’я  часто  звучить  у  вухах його звабливим  шепотом.   А  зараз    пів року  як  працюю  у крихітній  компанії секретарем.

—    Я  свідомо  приймаю  рішення і зумію  зробити вибір.

— Похвально.  Приємно мати  справу  з рішучою  та  відповідальною  людиною,  — після  цих  слів  жінка  дістала планшет,  який   лежав у  дверцятах.  — Вибач,  Соню,  але я  трішки  порилась у  твоїй  біографії  та дізналась про  деякі  факти. Для  діла  потрібно,  — стенула  плечима. 

— Тобто  дізнались?  — тілом  пробіглась  хвиля  паніки. Я  мимоволі  шарпнула  ручку  дверей.   Та одночасно  з  цим   відбулось  автоматичне блокування.  Що в  дідька  відбувається? 

— Не  нервуй  передчасно. Вислухай,  тебе насильно ніхто не  змусить,  — все тим  же спокійним  голосом продовжувала Інга. А  серце моє тріпотіло, як  у  спійманої пташки. Перевівши вузенькі  очі-щілинки  на  екран  пристрою,  вона  погортала  сторінки  та  озвучила   вміст  окремих  для  мене: — Освіта вища,   працюєш  секретарем,   на  роботі про тебе хорошої думки,  характеризують  як  добру, врівноважену,  відповідальну. А  найважливіше,  ти  вже народжувала  і  маєш здорову  дитину.