Глава 15

Рівно о дев'ятій ранку біля будинку Зоряни зупинився чорний автомобіль Захара.

Всеволод визирнув у вікно.

— Приїхав.

Зоряна глибоко вдихнула.

— Я знаю.

Вона взяла сумку й попрямувала до дверей.

— Я відвезу тебе, — сказав Всеволод.

— Не потрібно.

— Потрібно. І не сперечайся.

Зоряна усміхнулася.

— Добре.

За кілька хвилин вони вже спустилися вниз.

Захар стояв, спершись на автомобіль.

— Доброго ранку.

— Доброго, — відповіла Зоряна.

Всеволод уважно подивився на слідчого.

— Бережи її.

Захар витримав його погляд.

— Саме тому я тут.

— Сподіваюся.

Між чоловіками на кілька секунд запала тиша.

Зоряна першою порушила її.

— Ходімо. Не варто витрачати час.

У відділку їх уже чекав Юрій.

— Привіт, — сказав він сестрі... потім усміхнувся. — Перепрошую, уже майже звик вважати тебе своєю.

Зоряна тихо засміялася.

— Це не найгірша звичка.

Захар поклав на стіл теку.

— Сьогодні вранці знайшли ще одного загиблого.

Усмішка одразу зникла з облич усіх присутніх.

— Де? — запитала Зоряна.

Захар показав фотографію місця.

— Старий парк на околиці міста.

— Експерти вже працюють?

— Так.

— Тоді їдьмо.

Юрій зробив крок уперед.

— Я теж хочу оглянути місце.

Захар похитав головою.

— Офіційне розслідування веде поліція.

— Я знаю. Але іноді сторонній погляд допомагає.

Захар кілька секунд мовчав.

— Добре. Але ти не втручаєшся в роботу експертів і виконуєш усі мої вимоги.

— Домовилися.

За кілька хвилин дві машини вже виїхали з подвір'я відділку.

Навколо місця злочину вже була натягнута жовта стрічка.

Працювали криміналісти.

Фотограф робив останні знімки.

Захар підняв стрічку.

— Зоряно, будь ласка, обережно.

Вона мовчки кивнула й ступила всередину.

Щойно її нога торкнулася землі, перед очима ніби промайнув темний серпанок.

Він тягнувся від тіла вглиб парку.

Зоряна завмерла.

— Що сталося? — тихо запитав Захар.

Вона не відводила погляду від темної смуги.

— Тут... щось є.

— Що саме?

— Не знаю.

Вона зробила кілька кроків уперед.

Серпанок ніби кликав її за собою.

Захар переглянувся з Юрієм.

Обидва мовчки рушили слідом.

Зоряна зробила ще кілька кроків.

Темний серпанок не зникав. Навпаки, він ставав густішим, ніби хотів показати дорогу.

— Зоряно, — тихо покликав Захар. — Не поспішай.

Вона лише кивнула.

— Я бачу слід.

— Який слід? — запитав Юрій.

— Темний. Він тягнеться вперед.

Юрій і Захар переглянулися.

Для них перед очима була лише трава, дерева й вузька стежка.

Зоряна повільно рушила далі.

За кілька десятків метрів вона раптом зупинилася.

Попереду стояла стара дерев'яна альтанка, майже повністю прихована густими кущами.

— Вона тут, — прошепотіла дівчина.

— Хто? — насторожився Захар.

— Не знаю... Але саме сюди веде слід.

Захар обережно підійшов ближче.

— Огляньте територію, — звернувся він до криміналістів.

Двоє експертів почали уважно досліджувати землю навколо альтанки.

Один із них раптом присів.

— Захаре, тут є сліди.

Усі підійшли ближче.

На вологому ґрунті чітко виднілися відбитки взуття.

— Вони свіжі, — сказав криміналіст. — Учорашній дощ їх не змив.

— Знімайте, — коротко наказав Захар.

Фотограф одразу почав робити світлини.

Зоряна тим часом повільно зайшла до альтанки.

Усередині стало незвично холодно.

По шкірі побігли мурашки.

Вона провела долонею по дерев'яній опорі й різко відсмикнула руку.

Перед очима на мить промайнула чужа картина.

Темрява.

Чийсь силует.

Відчайдушний крик.

А потім усе зникло.

— Зоряно! — Захар швидко опинився поруч. — Що сталося?

Дівчина кілька разів глибоко вдихнула.

— Я... щось бачила.

— Спогад?

— Не знаю. Наче чийсь останній страх.

Юрій уважно подивився на дерев'яну стіну.

— Тут щось вирізьблено.

Він відступив убік.

На потемнілому дереві виднівся дивний знак — переплетені між собою кола й ламані лінії.

— Це не схоже на звичайне графіті, — сказав він.

Захар уважно роздивився символ.

— Сфотографуйте його. І перевірте, чи є такі знаки в інших місцях злочинів.

— Добре, — відповів криміналіст.

Зоряна не відводила погляду від символу.

Темний серпанок повільно розчинявся.

— Він був тут, — тихо сказала вона.

— Хто? — запитав Захар.

— Той, кого ви шукаєте.

Запала тиша.

— Ти його бачила? — обережно поцікавився Юрій.

Зоряна похитала головою.

— Ні. Але відчула.

Вона ще раз подивилася на знак.

— І мені здається... він скоро знову вдарить.

Захар мовчки стиснув щелепи.

— Отже, у нас майже немає часу.

Він поглянув на своїх колег.

— Працюємо швидше. Перевіряємо всі попередні місця злочинів. Якщо цей символ повторюється, ми повинні знайти його першими.

Зоряна повільно вийшла з альтанки.

Десь у глибині парку раптом почувся тріск сухої гілки.

Вона різко обернулася.

Між деревами на мить промайнув високий темний силует.

Лише мить.

А потім він безслідно зник.

— Захаре... — тихо промовила Зоряна.

— Що?

— Ми тут були не самі.

Захар подивився в той бік, але побачив лише нерухомі дерева.

Проте чомусь уперше за весь час розслідування він відчув, що Зоряна не помиляється.