Глава 10

Автомобіль повільно зупинився біля поліцейської стрічки.

Попереду вже працювали слідчі, експерти й криміналісти.

Кілька службових автомобілів стояли вздовж узбіччя.

Зоряна мовчки дивилася у вікно.

— Ми приїхали, — тихо сказав Захар.

Вона мовчки відчинила дверцята й вийшла.

Ледве ступивши на землю, відчула дивне поколювання.

Наче саме повітря стало важчим.

— Захаре!

До них швидко підійшов молодий поліцейський.

— Добре, що ви приїхали.

Він лише на мить здивовано подивився на Зоряну, але нічого не запитав.

— Що маємо? — коротко поцікавився Захар.

— Хлопець. Микита Столяр. Двадцять три роки. Ознаки смерті такі самі, як у попередніх випадках.

Захар кивнув.

— Де тіло?

Поліцейський мовчки показав уперед.

Зоряна повільно пішла слідом.

Коли вона наблизилася до місця, серце мимоволі стиснулося.

Молодий хлопець лежав на землі із застиглим виразом жаху на обличчі.

Ніби перед смертю побачив щось настільки страшне, що не зміг відвести погляду.

Зоряна заплющила очі.

На кілька секунд.

А коли знову їх відкрила...

Світ змінився.

Навколо тіла клубочився густий темний серпанок.

Він повільно здіймався вгору, а потім тонкою смугою тягнувся кудись убік.

— Бачиш щось? — тихо запитав Захар.

Зоряна не відповіла.

Вона мовчки пішла за темним слідом.

Поліцейські здивовано переглядалися.

Михайло вже хотів покликати її назад, але Захар ледь помітно похитав головою.

— Не заважай.

Зоряна йшла все далі.

Темний слід привів її до старого дуба на краю галявини.

Тут він раптом обірвався.

Вона уважно оглянула землю.

Потім повільно опустилася навпочіпки.

— Захаре.

Він одразу підійшов.

— Що?

Зоряна мовчки показала на землю.

— Тут.

— Що саме?

— Не знаю.

Але перевірте.

Захар жестом покликав криміналіста.

— Огляньте це місце.

Той насупився.

— Тут нічого немає.

— Перевірте.

Криміналіст зітхнув, але все ж став уважніше оглядати землю.

Минуло кілька хвилин.

Раптом він вигукнув:

— Знайшов!

Усі одночасно обернулися.

З-під шару листя виднілася срібна підвіска.

Поліцейський обережно поклав її до пакета для речових доказів.

— Під час першого огляду ми її не помітили, — здивовано промовив він.

Захар перевів погляд на Зоряну.

— Звідки ти знала?

Вона мовчала.

Потім тихо відповіла:

— Я не знала.

Я лише пішла туди, куди мене привів слід.

— Який слід? — не зрозумів криміналіст.

Зоряна подивилася на Захара.

— Той, якого ви не бачите.

Запала тиша.

Михайло повільно видихнув.

Тепер він остаточно зрозумів.

Захар не помилився.

Без Зоряни вони справді могли не знайти того, що було просто перед ними.

Зоряна ще раз подивилася на місце, де лежав Микита.

Темний серпанок майже розвіявся.

Але відчуття чужої присутності нікуди не зникло.

— Воно ще поруч... — ледве чутно прошепотіла вона.

І від цих слів по спині Захара пробіг холод.