Глава 6

Ніч уже огорнула місто.

Автомобіль повільно рухався майже порожніми вулицями.

За кермом сидів Всеволод.

Поруч мовчав Юрій.

Кілька хвилин ніхто з них не промовив ані слова.

Всеволод укотре набрав номер Зоряни.

— Абонент тимчасово недоступний...

Він скинув виклик і поклав телефон на панель.

— Без змін...

Юрій важко зітхнув.

— Думаю, потрібно звернутися до поліції.

— Згоден.

Невдовзі вони вже заходили до будівлі відділку.

Черговий уважно вислухав Всеволода.

— Якщо ви вважаєте, що людина зникла, потрібно написати заяву.

— Я так і зроблю.

Поки Всеволод заповнював документи, Юрій озирнувся навколо.

— Вибачте, — звернувся він до чергового. — Захар Івченко сьогодні на роботі?

— Уже ні. Закінчив зміну.

— А коли буде?

— Завтра.

Юрій подякував і повернувся до Всеволода.

За кілька хвилин вони вийшли надвір.

Вечірнє повітря стало прохолоднішим.

— І що тепер? — тихо запитав Всеволод.

Юрій ненадовго замислився.

— Чекати ми не можемо.

— Я теж так думаю.

Запала коротка тиша.

— Учора Захар приходив до Зоряни, — сказав Всеволод. — Сьогодні вона зникла.

— Це ще нічого не доводить.

— Знаю.

— Але він може знати більше, ніж сказав.

Всеволод повільно кивнув.

— Саме тому я хочу знайти його.

Юрій дістав телефон.

— Спробую дізнатися, чи хтось знає його адресу.

— Думаєш, вийде?

— Не знаю.

— Але іншої зачіпки в нас поки немає.

Обидва сіли до автомобіля.

Попереду була довга ніч.

У цей самий час Захар сидів на кухні, дивлячись на чашку давно охололої кави.

Михайло мовчки стояв біля вікна.

— Вона не погодиться, — нарешті промовив він.

— Поки що.

— Ти все ще сподіваєшся?

— Так.

Михайло похитав головою.

— Ти знаєш її не гірше за мене. Вона дуже вперта.

— Саме тому я ще не здався.

Раптом згори почувся сильний гуркіт.
За ним — дзвін розбитого скла.
Захар різко підвівся.
— Зоряна!
Не чекаючи ні секунди, він кинувся до сходів.
Михайло побіг слідом.
Захар рвучко відчинив двері кімнати...