Глава 4

Юрій саме збирався вечеряти, коли у двері хтось наполегливо подзвонив.

Він здивовано глянув на годинник.

— Кого це принесло так пізно?..

Відчинивши двері, Юрій побачив на порозі Всеволода.

— Що сталося?

Всеволод виглядав блідим і виснаженим.

— Зоряна зникла.

Усмішка миттєво зникла з обличчя Юрія.

— Заходь.

За кілька хвилин вони вже сиділи на кухні.

— Розкажи все від початку, — серйозно сказав Юрій.

Всеволод глибоко вдихнув.

— Сьогодні ввечері я повернувся додому. Зоряни не було. Я подумав, що вона ще на роботі, але виявилося, що вона туди навіть не прийшла.

— Не прийшла?..

— Я телефонував її колезі, матері, подругам. Ніхто її не бачив. Телефон вимкнений.

Юрій мовчав.

— Учора вона розповіла мені дещо дивне.

— Що саме?

— До неї приходив Захар.

Юрій насупився.

— Захар Івченко?

— Так. Просив про допомогу. Але Зоряна відмовила.

Запала тиша.

— Ти думаєш, це пов'язано? — тихо запитав Юрій.

— Не знаю.

Всеволод похитав головою.

— Не хочу нікого звинувачувати без доказів. Але зараз це єдина зачіпка.

Юрій задумливо потер підборіддя.

— Ти знаєш, де він живе?

— Ні.

— Я теж.

— Тоді потрібно знайти того, хто знає.

Юрій кивнув.

— Або знайти самого Захара.

У цей самий час Зоряна мовчки сиділа біля вікна.

Вона навіть не озирнулася, коли двері кімнати відчинилися.

— Ти сьогодні майже нічого не їла, — спокійно промовив Захар.

— І не збираюся.

Він поставив на стіл тарілку й чашку чаю.

— Все одно залишу. Раптом передумаєш.

— Не передумаю.

Захар лише важко зітхнув.

У цей момент у передпокої пролунав дзвінок.

За кілька секунд двері будинку відчинилися.

— Відчинено! — гукнув Захар.

До будинку зайшов Михайло.

Побачивши Зоряну, він на мить завмер.

Потім перевів погляд на Захара.

— Ти все-таки це зробив...

У його голосі не було злості.

Лише розчарування.

Захар мовчки кивнув.

— Так.

Михайло повільно видихнув.

— Я до останнього сподівався, що ти передумаєш.