Пролог

— Допоможіть...

Ледь чутний жіночий голос пролунав просто за спиною.

Слідчий Захар Івченко різко обернувся.

Порожньо.

Покинута вулиця освітлювалася лише тьмяними ліхтарями. Дощ, що закінчився кілька хвилин тому, залишив на асфальті дзеркальні калюжі.

— Є хтось? — голосно запитав він.

У відповідь — тиша.

Напарник саме оглядав місце злочину за кілька метрів, судмедексперт фотографував тіло, а криміналісти збирали докази. Здавалося, ніхто більше нічого не чув.

І раптом Захар помітив їх.

На мокрому асфальті одна за одною з'являлися вологі сліди босих ніг.

Вони виникали просто в нього на очах.

Наче хтось невидимий ішов вузькою вулицею.

Сліди вели до темного провулка... і раптом обривалися.

— Неможливо... — прошепотів Захар.

За спиною знову пролунав той самий голос:

— Це не він...

Захар різко озирнувся.

Нікого.

Але цього разу він був упевнений: він не збожеволів.

Хтось намагався йому щось сказати.

І це був не живий.

Захар зробив кілька кроків до місця, де обривалися дивні сліди.

— Захаре! — покликав напарник. — Ти куди?

— Зараз.

Він ще раз подивився вперед.

Порожній провулок.

Жодної людини.

Захар повільно повернувся до місця злочину.

— Що маємо? — запитав він у судмедексперта.

— Чоловік, приблизно сорок років. Видимих поранень немає. Попередньо схоже на раптову смерть, але висновки робити зарано.

— Обличчя бачили?

Судмедексперт мовчки відкинув край білого простирадла.

Очі загиблого були широко розплющені. На обличчі застиг такий жах, ніби перед смертю він побачив щось страшніше за саму смерть.

Захар машинально оглянув тіло.

— Камери?

— Уже перевіряємо, — відповів криміналіст.

За кілька хвилин до них підійшов молодий оперативник із планшетом.

— Є запис із магазину навпроти.

Усі схилилися над екраном.

Чоловік поспішав вулицею, постійно озираючись. Раптом він завмер.

Ніби перед ним хтось стояв.

На записі не було нікого.

Чоловік зробив кілька кроків назад, почав щось кричати... а потім різко впав.

Більше поруч із ним так ніхто і не з'явився.

— Це весь запис? — насупився Захар.

— Так.

— Монтаж?

— Виключено.

Запала важка тиша.

У цей момент Захар знову відчув той самий холод, що кілька хвилин тому.

Наче хтось стояв зовсім поруч.

— Не слухай...

Жіночий шепіт пролунав так близько, що він мимоволі здригнувся.

— Хто ти? — тихо промовив Захар.

Напарник здивовано подивився на нього.

— Ти щось сказав?

Захар мовчки похитав головою.

Він більше не був упевнений, що розслідує звичайне вбивство.

І вперше за багато років згадав дівчину, яка ще підлітком бачила те, чого не бачив ніхто інший.

Зоряну Скляр.