Розділ 6. Висушені пелюстки хризантем

Марі, як ніхто знає, що це таке, коли твоє життя руйнується. Воно існує, просто стає не тим, на що очікуєш, що хочеш бачити, про що мрієш в дитинстві. Можливо, це схожим здається для багатьох. Проте це дещо інше. Це щасливе життя існувала для когось в дитинстві, для когось в спогадах, мріях та снах, але воно десь було і вело тебе до кращого для тебе життєвого шляху. Маріанна ніколи не жалілася, ніколи не показувала, що це їй не подобається, потім і те, що подобається, бо в місці, де кожен намагається стати щасливішим, руйнучи чиєсь щастя, небезпечно показувати свої емоції. Це ніколи не було легкою справою, бо не можна в одну мить відмовитися від усього. Бо наприкінці залишиться від тебе порожнеча, що в першому,  що в другому випадку. Але в усьому цьому залишиться лише одна важлива річ - Марі ніколи не жалілася і не стане. Тому про її життя наврядчи хтось буде знати цілковиту правду, адже ніхто не може відчути, зрозуміти повністю іншу людину, особливо, коли всі двері до неї вже давно обросли хризантемами. Квітами, що символізували холодну велич, вищу владу та довге життя. З цього почалось би її велике майбутнє, де серед білосніжного холоду знайшлось би, присипане пелюстками величних квіт, щастя. Але це не її історія і ніколи не була. Марі завжди отримувала чергову відповідальність, яка була її рішенням, та вона мусила гідно це нести. Але колись вона все-таки зробила свій власний вибір - вона полюбила ці квіти.

Роблячи цей вибір тоді, вона навіть не здогадувалася, що вся велич квітів дістанеться не їй. Марі не була першою, хто полюбив ці квіти так само сильно, як вона. Тому їй не дісталося холодної величі, вищої влади, залишилось лиш життя у Вічності. Все навколо вказувало на такий кінець, просто їй чи не хотілось в це вірити, чи помічати це.