Розділ 5. Розчарування мовчки

Марі, сама того не розуміючи, подала ідею для Софі разом з першим підозрюваним. Софі йшла, точніше бігла в напрямку оранжереї.

Якщо десь і потрібно шукати інформацію про рослини, то потрібно дивитись в оранжереї. Там є весь перелік рослин, що вирощуються в усьому королівському саду. До того ж, якщо аконіт викопали сьогодні, то він десь має зберігатися. Рослина отруйна, тому її точно зберігають в оранжереї. На це було кілька причин: по-перше рослини перед тим, як посадити їх у саду, привозять спочатку сюди, по-друге те саме відбувається з рослинами, коли їх навпаки прибирають з саду. Ну і найголовніше – отруйної рослини, яка є унікальною та корисною, просто так ніхто не позбудеться. Навіть, якщо це прохання королеви, яка не буде відверто наполягати на знищенні цієї рослини, щоб не викликати зайвих підозр. 

Всі ці висновки привели Софі сюди, в це незвичайне місце.  Своїм розміром оранжерея поступалася хіба що королівському замку. Вона могла стати прихистком для сотень, можливо, тисяч людей. Та навіть для тих самих слуг, які слідкували за станом будівлі, яка є набагато кращою, ніж їхній “тимчасовий дім”. Навіть рослини жили набагато краще, ніж деякі люди при королівському дворі, хоча їх тут мало хто вважав людьми. Просто прислуга - не більше, не менше.

Скляна будівля, яку звели ще за правління першого короля Вільгельма, який згадується в легенді про існування країни Аліо-Мару. Всередині Королівської оранжереї центральний прохід обрамлений з двох кінців бічними галереями, тут знаходяться портрети всіх правителів Ер-Дуеліосу. Королі, які тут зустрічаються, були названі на честь першого правителя. Тому всі були Вільгельмами, але були і винятки, оскільки лише первістка могли назвати Вільгельмом. Але траплялось, що за різних обставин не первісток ставав королем. Бувало, що й першою дитиною в сім’ї ставала дівчина, тоді її називала сім’я королеви. Як і цього разу - першою народилась Маріанна, а вже потім Річард, якого вже не могли назвати Вільгельмом.

Центральний прохід - це ніщо інше, як тунель з численних арок, оздоблених різними історичними сюжетами з битв королів Ер-Дуеліосу. Все в цьому місці нагадувало про велич та багатство країни, точніше королівської сім’ї. Величні скульптури, картини та незліченна кількість доріжок, що ведуть до центру оранжереї, де знаходиться ставок з кришталево чистою водою - все це є ознакою того, що королівська сім’я не відмовляла собі ні в чому. 

Такий очевидний показ багатства перед усіма Софі завжди дратував. Вона завжди оминала цю тему, коли у дворі планувалося якесь ще одне безглузде свято для багатих дворян. На таких щорічних балах обирали головного дворянина Ер-Дуеліосу. Хоч за весь час існування цієї традиції цей статус отримував постійно Людовік, друг королівської сім’ї. Люди, багаті люди все одно приходили на це свято.

На відміну від Софі, Марі відверто не любила це свято, а особливо Людовіка. Молодша сестра завжди знала, що у Марі з головним дворянином своя історія, хоч і не розуміла, що їх взагалі могло б пов'язувати, адже Людовік набагато старший за Марі. А її неприязнь до нього, здавалось, росла з самого дитинства дівчини. Однак їй доводилось принаймні годину спускатись до гостей, це один із обов’язків членів королівської сім’ї - навіть, якщо зневажаєш людину, вона має думати, що є найочікуванішим гостем. Звичайно, це стосується лише тих гостей, які потрібні для досягнення якихось цілей короля.

Весь шлях Софі до секції лікарських рослин оранжереї супроводжувався поглядами. Здавалось, наче це тіні, що спостерігають за кожним твоїм кроком, але це були звичайні слуги. Для них недопустимо бути поміченими особами з королівського двору, а особливо з правлячої сім'ї. "Бо вони псують вигляд," - завжди любила на цьому наголошувати королева. В Ер-Дуеліосі ніколи гарно не ставились до прислуги, як і в інших королівських дворах, але за час правління Антуанети ситуація погіршилась. Але не лише прислуга страждала від жахливого ставлення королеви, а й навіть дворяни, які завжди змовчували.

Антуанета любить понад усе нагадувати, що вища за статусом своїм за всіх навколо. І ніколи не порівнювала себе і близько з іншими "простими" людьми.

Софі зупинилась перед входом до секції, яка їй потрібна, і озирнулась навколо. Цитрусові дерева, дикі кущі, рідкісні квіти і ліани - все це існувало в постійній гармонії в цьому казковому місці. Тут справді гарно, але Софі не розуміла для чого було витрачати стільки ресурсів, грошей для цього місця. Оскільки все це могло б і рости в саду. Яке призначення оранжереї в місці, де не буває зими і завжди тепло? Відповідь полягала лише в тому, аби знову-таки продемонструвати своє багатсво і марнотратність.

Софі обійшла невисокі ковані ґрати, які відділяли цю частину рослин від іншої. Їй достатньо було знайти архів з лікарськими рослинами і бажано, аби її ніхто, крім слуг не помітив. Хоча й останні також за всіма могли слідкувати і підслуховувати. Звідки ж ще з'являються в замку чутки.

Навколо стежки, яка вела до архіву та різних записів, росло безліч невідомих для людини, яка не знається добре на ботаніці, рослин.

Деякі з них схожі на бур'ян, деякі здавались звичайними, хоч і могли стати причиною смерті для людини, яка і гадки не мала, що це за рослина. В цьому і полягає найбільша небезпека таких рослин: деякі приваблюють, деякі здаються безпечними, але не навпаки.

Людовік прямував на зустріч Софі зовсім її не помічаючи, він був зайнятим рослинами, які ніс в руках. Чоловік ще б трохи і зіткнувся з молодою дівчиною. Людовік від різкої зупинки упустив кілька стеблин рослин з рук. Він поспіхом почав все збирати, але водночас упускав якусь іншу рослину. Софі подивилась на чоловіка, який збирав втрачені стеблини. Перше, що відразу привертає увагу, це руде волосся чоловіка, кольору полум’я. Враховуючи, що Софі ніколи не покидала королівський двір, то люди, які зустрічалися, були якось знайомими. Руде волосся для неї завжди було рідкістю. Лише кількох таких людей Софі зустрічала в своєму житті, а особисто знайома була лише з двома з близького оточення сім’ї, та й кілька її слуг мали руде волосся, але світлішого відтінку.