Розділ 1.1. Двір Ер-Дуеліоса

Ніхто не пам’ятав про те, що колись всі були однією країною, існували лише: Ер-Дуеліос, Кадер та Спесіта. Зате всі пам’ятали про зраду Вільгельма, руйнування, які приніс Аорона і втрачену надію Роберта, тому три країни ненавиділи один одну. Кожен мав свою історію та думку про те, хто ж зруйнував ідеальну країну Аліо-Мару. Проте все ж це вигадували, коли було вигідно, а коли наступали часи «дружби», то запеклі вороги ставали найкращими друзями. Лише Спесіта по-справжньому відділилася від інших двох, в ній не було лицемірства, як в інших і вони не згадували про далеке минуле.  Проте вони не були найсвітлішими, вони були розбиті та покинуті. Не було ту добрих чи поганих, бо всі піддались темряві, і лише спустошення було спасінням, яке несло загибель.

Софі народилася в Ер-Дуеліосі, вона була наймолодшою дочкою короля Вільгельма і королеви Антуанети.

Вільгельм, був прямим нащадком першого короля Ер-Дуеліоса, а в його дружини текла кров лише чистокровних ер-дуелістів. Це вся її особливлість, адже дружину для короля обирали лише за цими параметрами, найголовніше, аби її кров була чиста і вона не мала пращурів з ворожих країн. Ось і все кохання цієї сім’ї.

На другий рік їхнього шлюбу народилася дочка Маріанна. Всі зробили вигляд, що були раді, але ні для кого не таємниця, що першим очікували спадкоємця – хлопця. Через рік хтось почув їх прохання і народився хлопчик – Річард. Невимовне щастя в сім’ї і країні. Тому ніхто вже приділив уваги народженню через два роки Софі.

Стосунки в їхній сім’ї не можна назвати дружніми Це…так дивно звучить для них. Так, вони рідні, але цього недостатньо, аби принести тепло в їх родину.

У них все було розплановано, Річард з 21 року стає королем, як зазначено в законах, писаних віками, у книзі стародавнього Великого Олександра Спасителя всіх земель. Чомусь зараз всі його поважають і живуть за його законами, точніше за тими, які подобаються особисто правителям, інші живуть за тими, які подобаються особисто жителям. І тоді немає ні винних, ні покараних, ні правдивих. А колись, близько до 100 років тому, Олександра привселюдно вбили, бо він хотів зробити те, чого не змогли зробити інші -  примирити країни. І тут не звинуватиш лише когось одного, всі винні в цій історії. Але точно, що відомо, так це те, що деякі закони розписані у його книзі «Забуті роки Аліо-Мару» та устрій суспільства сподобався багатьом. Книга не принесла правильного результату, адже її переробив кожен для власної вигоди. Але все ж мати хоч якісь правила -  це краще, аніж навпаки.

Маріанну ж хотіли вдало видати заміж за Альфреда в знак примирення Ер-Дуеліоса та Кадера. Хоча, якби вони не родилися в один рік і приблизно в той час, коли представники двох країн якраз думали про те, як владнати черговий конфлікт, то не було б такої перспективи для Маріанни. Можна вважати, що Марі пощастило. Так, спочатку вона стала розчаруванням для королеви, адже та більш за все хотіла порадувати короля спадкоємцем і закріпити за собою трон. Проте згодом побачила в ній перспективу – Марі могла стати королевою Кадеру. Таким чином, вона б допомогла чоловіку у майбутній війні проти Спесіти. Королівства ненавиділи один одного до тих пір, доки це не стає їм невигідно. Для Кадеру вигідно було доєднатися до Ер-Дуеліоса у майбутній війні: у них краще військо, краща зброя і більше перемог. Вони завжди воюють і виграють, бо кожен раз, наче всі забувають, що у них немає принципів – вони зрадники і найголовніше для них виграти. Спесіта була ж слабкою, її ослабила їхня надія, у цій битві іноді цього замало. Але вона в них була і вони могли цим скористатися, аби зламати всі стіни на їх шляху, навіть якщо це не можливо. Надія руйнує все, просто важливо вчасно обрати, що саме.

Марі вдарила руками стіл так, що аж весь посуд здригнувся. Здавалось, що її мама Антуанета зараз спалахне від злості, що її окутала.

- Ненавиджу, ненавиджу і ще раз ненавиджу,- прокричала сестра Софі і Річарда. Вона піднялася зі стола і хотіли йти з залу, де вони обідали, в невідомому навіть для неї напрямку.

- Зачекай, Марі, ти  навіть її не вислухала,- намагався хоч якось заспокоїти черговий спір матері та сестри.

- Та що тут слухати, вона, як завжди, вирішила все по-своєму. Ти й так видала мене за нашого ворога, коли я навіть не навчилася ходити. Та тобі завжди було все одно на мої бажання,- прокричала Марі.

- Та невже,- королева встала зі стола та кинула свій білосніжний рушник, що лежав перед цим на її колінах, на стіл. Таким чином, показуючи, як її розізлила дана ситуація.- Я завжди про тебе піклувалася, ти цього не помічала ніколи. І Кадер для нас давно не ворог, особливо коли твій батько бився пліч-о-пліч з королем Кадеру, Аороном, у Великій війні королівств. Нагадаю, що саме завдяки їхній підтримці ми перемогли у цій війні. Хоча ти повинна була це знати, якби ти бачила далі, ніж важлива, дуже самостійна ти. І чула б хоч щось, коли це важливо.

- Ти про ту Велику війну, в якій загинув мій батько? Не здивуюся, що саме твій улюблений король Кадера і вбив батька…- вона так і не договорила, бо її перервав сміх з іншої частини зали, і здалось, що він пролунав луною по всьому замку.

- Не драматизуй, сестричко. Я, як завжди, йшла не на обід, а на крики. Так що цього разу? Не поділили батьківську любов? Так ти не турбуйся, тепер її точно вистачить на всіх і на завжди,- Софі відтягла один з стільців і сіла за стіл. Всі і далі спрямовували на неї свої погляди.- О, ну досить. Це ж було смішно, хіба ні? Бачу, що ні, ви такі нууудні,- протягнула вона останнє слово і почала обирати, що зі страв вона б хотіла і потягнулася накладати їх на тарілку.

- Софі,- дещо погрожуючи пролунав голос брата.

- Я на відміну від тебе змогла зупинити їхню суперечку і крики,- вона пальцем показала спочатку на матір, а потім на Марі,- а ти, ні. Так що подякуй і все. Я цього разу хочу нормально поїсти, так що не дивіться так на мене, а то таке відчуття, що ви хочете, щоб я вдавилася.